Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
З розвитком аграрних технологій, добрив та пестицидів цей аргумент вичерпав себе, а сам Мальтус переконаний: ми здатні виробити достатньо їжі, проблема полягає тільки в його дистрибуції. Після цього з’явився неомальтузіанський аргумент, який говорить, що підвищення плодючості ґрунтів та продуктивності праці теж має свої обмеження. Проте поки що не справдилася й ця деривація мальтусіанської катастрофи. Однак у певному (глибшому) сенсі Мальтус все ж таки мав рацію: наші потреби ростуть швидше, ніж їх задоволення.
Колись нам здавалося, що більше всього в нас буде, то менше нам буде потрібно, і то менше ми хотітимемо більшого. Однак ця рівність виявилася ще й як помилковою, насправді ж усе радше навпаки: наші потреби зростають пропорційно до того, що в нас є. Задоволення одного бажання тільки породжує бажання нове, так ми з вами ніколи не наситимося. Іншими словами, зростання того, що в нас є, ніколи не наздожене зростання (нового попиту) — того, що ми хочемо мати. І саме цей новий і новий попит поганяє нас уперед, як зауважив сам Мальтус[768] чи 150-ма роками пізніше американський економіст Дон Патінкін: «Як нам демонструє історія, західне суспільство формує нові форми попиту (щонайменше!) так само швидко, як способи, якими попит можна задовольнити»[769]. Іншими словами, бажання не вдасться задовольнити ніколи. Славой Жижек у цьому контексті додає: «Raison detre[770] бажання полягає не в тому, щоб задовольнити це бажання, тобто досягти своєї цілі, а в тому, щоб відтворити себе самого як нове бажання»[771]. Зрештою, це помітив ще тисячу років до цього автор біблійної книги Еклезіяст: «Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо»[772].
З нашого теперішнього ракурсу добре видно, яким помилковим було святе переконання Альфреда Маршала, який вірив, що «не злічити всіх людських бажань і хотінь, і всі вони різняться. Проте всі вони за своєю природою обмежені й їх можна задовольнити»[773]. Але якщо це, можливо, діє щодо потреб, то щодо бажань — аж ніяк: вони здаються нескінченими, тому що більше ми маємо (що більше потреб задовольняємо), то більше хочемо, то більше прагнемо. Якщо нам потрібно споживати все більше й більше, аналогічно до того, як наркоманові треба збільшувати дозу, чи не означає це, що споживання має властивості наркотичної речовини? Якщо в нас депресія через стагнацію ВВП, тобто через нульове чи низьке зростання, то чи не стали ми від нього залежними?
Цікаве визначення залежності пропонує Клара Естес у своїй книзі «Та, що біжить з вовками»: «Залежність — це будь-що, що робить наше життя порожнім, хоча зовні виглядає, що це й є наповненням нашого життя»[774]. Салман Рушді в романі «Лють» розповідає про (аристотелівське[775]) твердження, що всі наші гріхи, власне, беруть початок у незнанні міри. Тобто в нашій недостатності в тому розумінні, що ми претендуємо на речі, на які насправді зовсім не маємо претендувати[776].
Примирення пропозиції з попитом
Ми жили з переконанням того, що задоволення наших бажань — це лиш питання задоволення наших потреб. Та тільки, як спостерігаємо на прикладі нашого матеріально неймовірно багатого (і обвішаного боргами) суспільства, ми помилялися. Попит лише формує інший попит, розмножується. Попит (бажання, хіть, хотіння) до того ж зростає з кожним наступним ковтком, аж доки перенасичення не призведе до того, про що йдеться в Псалмі 106: «Душа їхня від усякої їжі відверталася»[777]. У книзі «Смішні любові», зокрема в оповіданні «Золоте яблуко вічного бажання», Мілан Кундера натякає на те, що відчуття щастя часто ховається в самому полюванні на нього, тобто більше в пошуку, ніж у знаходженні. Ще у вступі він цитує Паскаля, що деякі мисливці «полюють не ради здобичі, а ради самого полювання»[778]. Або ж, кажучи словами чиказького економіста Найта: «Справжньою винагородою стане радше радість від докладених зусиль, ніж від наслідного володіння... Призначення людини... прагнути досягти цілей, які віддаляються від неї швидше, ніж вона їх як індивід, чи навіть і ціле суспільство, готова досягти. Так життя (чи то вже свідомо, чи з вказівки самої людської натури) перетворюється достоту на сізіфів труд»[779].
768
«Якби густота населення і кількість продуктів зростали однаково, було б досить правдоподібно, що людина ніколи не зможе перерости стадію дикості... Зло в світі створено не для того, щоб завдавати мук й приносити безнадію, воно повинно стати причиною для діяльності». Malthus. An Essay on the Principle of Population, 158.
769
Patinkin. Essays on and in the Chicago Tradition, 34.
770
Суть, головний смисл.
771
Жижек. The Plague of Fantasies, 39. Французький психоаналітик Жак Лакан у своєму тексті «The Signification of the Phallus» проводить межу між бажаннями, причиною яких є потрібність і попит. Потреба — це біологічний інстинкт, який втілюється в попиті. Проте він виконує подвійну функцію. З одного боку — представляє потребу, з іншого — поводиться ніби попит на любов. Тому навіть якщо нам вдається задовольнити потребу, втілену в попиті, попит на любов лишається незадоволеним і перетворюється на бажання. Для Лакана «бажання — це ані прагнення до задоволення, ані добивання любові, але різниця, яка виникає відмінусуван-ням першого від другого» (Lacan. The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis, 344). Тобто бажання стає надлишковим продуктом втілення потреби в попиті. Лакан додає, що «бажання починає формуватися в місці, де попит відокремлюється від потреби».
772
Еклезіяст 1:8.
773
Marshall. Principles of Economics, 86.
774
Естес. Та, що жіить з вовками, С. 412, коментар 21. Сам текст про психологію залежності подано на с. 215.
775
«...бо зло... належить безмежному». Аристотель. Етика Никомаха, 1106Ь29-30.
776
Рушді. Лють.
777
Псалми 106:17-18: «Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня. Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти».
778
Оригінал цитовано за: Pascal, Blaise. The Pensées, 70.
779
Knight. The Economic Order and Religion, 56.