Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Исторические детективы » Одіссея найкращого сищика республіки
Одіссея найкращого сищика республіки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Одіссея найкращого сищика республіки

Электронная книга - «Одіссея найкращого сищика республіки». Краткое содержание книги:

У новому романі найкращий сищик Іван Карпович Підіпригора, долаючи нескінченні перепони, мандрує в Іспанію, аби нарешті зустрітися з донькою Монікою. Читачі, звиклі до складних і плутаних сюжетів, знайдуть тут традиційну карколомність; читачі, яким давно хотілося морального змужніння героя, теж не розчаруються.
1 ... 102 103 104 105 106 107 108 109 110 ... 145
Перейти на страницу:

Удалині вже виднівся острів, коли до мене підійшов Котомкін.

— Приділите мені кілька хвилин, Іване Карповичу? Хочу з вами побалакати.

— Про що?

— Про майбутнє. Іване Карповичу, я вражений вашими здібностями і вашою вдачею, і я хотів би запропонувати приєднатися до нас.

— До вас?

— До нас, до більшовиків, або до лівого крила Російської соціал-демократичної робітничої партії.

— Я взагалі-то в охранці працював.

— Знаю. І тепер розумію, як важко було нашим товаришам у Києві, коли проти них діяли ви. Але то було давно. Зараз мало хто пам’ятає, що ви з охранки, зараз ви — найкращий сищик імперії, зірка книжок і журналів.

— Радше колишня зірка, війна відволікла читачів від моєї персони.

— Іване Карповичу, вас дуже добре знають. Але я запрошую вас, зважаючи не на відомість, а на здібності. Нам потрібен такий боєць, як ви, Іване Карповичу.

— Помилуйте, але навіщо мені з вами сплутуватися?

— Бо за нами майбутнє, Іване Карповичу.

— За вами?

— За нами, за нами. Я бачу вашу іронічну посмішку. Так, зараз ми ще далекі від влади, яку захопив Тимчасовий уряд. Але він же недарма Тимчасовий. Кілька місяців, максимум рік, — і його знесе хвиля народного гніву, яку очолимо ми, більшовики. Ми, бо наша політична сила найбільш організована та рішуча. Всі інші — просто тюхтії порівняно з нами! Тюхтії! У них немає кадрів, немає потрібного рівня дисципліни, немає організації й немає керманичів, здатних на великі зміни. Ми, Іване Карповичу, переможці, майбутнє за нами. Єднайтеся з нами, й це майбутнє буде вашим.

— У мене зараз інші плани.

— Я не кажу зараз. Просто зараз. Місяць-два у вас є, щоб подумати. Ми ведемо дуже активну роботу в Росії. Країна швидко змінюється. Так швидко, що випереджає наші найсміливіші прогнози! Ми чекали, що зможемо повалити самодержавство років за десять, а ось уже царя скинуто! Тимчасовому уряду залишилися місяці, після чого ми візьмемо владу. І ті, хто буде з нами, матимуть майбутнє, а тих, хто буде проти нас, знищать. Я не погрожую, Іване Карповичу, я знаю, що вас не залякати. Але просто подумайте. Величезні зміни вже почалися. Вода закрутилася зі страшною швидкістю, і життєво важливо пристати до правильного берега, який дасть прихисток. Майбутнє за більшовиками, Іване Карповичу, бо ми — кращі, сильніші та рішучіші. Ми візьмемо владу. А ви подумайте. Якщо вирішите бути з нами, ми з великою радістю приймемо вас до своїх лав.

Він говорив упевнено і, здається, вірив сам собі. Я кивнув.

— Я не хочу...

— Іване Карповичу, не треба нічого говорити зараз. Просто подумайте. Після того, як зробите свої справи, вирішите. А зараз поспішати не треба. — Котомкін поплескав мене по плечу і відійшов.

За кілька хвилин прийшов Сільванський. Попросив відійти з ним на корму.

— Іване Карповичу, у мене до вас серйозна розмова.

— Яка саме?

— Від імені Тимчасового уряду я хотів би запропонувати вам роботу.

— Я не працюю на уряд, тільки сам на себе.

— Іване Карповичу, йдеться про порятунок Росії. У нашої країни, що скинула кайдани самодержавства, зараз дуже багато ворогів. З одного боку — монархісти, які мріють повернути до влади царя, з іншого, — радикальні елементи, які...

— Мене це не хвилює.

— Іване Карповичу, я розумію, що у вас могла сформуватися деяка неприязнь до влади у Петрограді, бо ж та влада заподіяла вам досить багато неприємностей. Але це були ваші вороги при дворі. Тимчасовий уряд дуже цінує вас і закликає приєднатися, бо зараз ідеться про порятунок Росії!

— Слухайте, я сищик, я розслідую злочини, а не рятую Росію.

— Іване Карповичу, ви для нас дуже важливі. Особливо зважаючи на події у малоросійських губерніях.

— А які там події? — здивувався я, бо там завжди було тихо і мирно.

— Досить тривожні. Підняли голову деякі елементи, які мріють про розпад нашої країни й навіть ведуть за це свою агітацію.

— Який іще розпад? — не второпав я.

— Ви що, зовсім не стежили за політикою? Ну, хоч про Центральну Раду чули?

— Ні, а що за рада така?

— Ну як же так, Іване Карповичу! Ви що, газет не читаєте?

— Я справи розслідував, не до газет мені було. То що за рада така?

— Зібралися різноманітні горлохвати з мазепинців і починають говорити про так звану Україну. Мовляв, малоросійські губернії мусять отримати певну автономію, мовну та церковну. Але це ж тільки перші кроки, далі вони залюбки підуть на те, щоб по-живому вирвати малоросійські губернії з Росії! Цю Центральну Раду фінансують німці, як, до речі, і більшовиків. Німці радо підтримують усіх ворогів Росії. Внутрішніх ворогів.

— Я тут до чого?

— Іване Карповичу, ви досить відома та впливова людина. До того ж ви з Малоросії. І ваша позиція, ваша думка відіграватимуть важливу роль у збережені єдності Росії. Ви мусите...

— Я нічого не мушу!

— Ну добре, ми були б дуже вдячні, якби ви викрили німецьке коріння цієї Центральної Ради, вказали на шкідливість і непотрібність будь-якої автономії для малоросійських губерній, бо ми ж народ одного коріння! Руські люди!

— Та який же я руський, я з-під Полтави.

— Іване Карповичу, я з Катеринослава — і що? Всі ми руські люди! І зараз кожен патріот Росії мусить стати до боротьби за її майбутнє! До цього закликаю і вас. Не вимагаю відповіді просто зараз. Подумайте, прислухайтеся до свого патріотичного серця.

Я кивнув. Але думати не збирався. Не хотів я мати жодних справ із урядом. Хоч із тимчасовим, хоч із довічним.

— Я так розумію, у вас є ще якісь справи. Але коли будете повертатися до Росії, обов’язково заїдьте до Петрограда. І ставайте до роботи. Треба зберегти Росію, не дати ворогу знищити наше Отєчєство! — У Сільванського аж сльози на очах виступили. А я був байдужий до його слів.

Пароплав став на рейді. З порту до нас виплив човен, куди ми з Борисом пересіли, перед тим з усіма попрощавшись. Невдовзі зійшли на берег, щоб зробити останню, як я сподівався, справу в цій подорожі. Моніка була близько, але зараз я більше думав про її покійну матір.

Холодна страва і гаряче прохання

 Сіракузах ми одразу поїхали на цвинтар за містом. Борис відпустив візника і поскаржився на місцеву італійську, яку погано розумів. Ми пройшли цвинтарем попід високими деревами. Я прямував до добре помітної скелі на його краю. Біля скелі виднілися руїни склепу, до стіни якого було криво прибито металеву табличку з розгонистим написом фарбою.

— Що тут написано? — спитав я у Бориса. Той роздивився.

— Здається, якісь лайки. Про жінку. Тут похована, була дуже погана. А потім її тіло викинули. Здається, так. Що з вами, Іване Карповичу?

— Нічого.

— Ви аж побіліли весь. Вам погано? Може, треба до лікаря?

— Ні. — Я присів, посидів, трохи заспокоївся.

— Іване Карповичу, це, звісно, не моя справа, але мені цікаво, для чого ми сюди приїхали?

— Побачиш.

— Добре.

Ми ще посиділи.

— Знайди, будь ласка, доглядача цвинтаря. Хочу з ним побалакати.

— Зараз.

Борис пішов, а я сидів і дивився на руїни склепу. Потім на скелю, яка нависала над ними. Склеп стояв у природному заглибленні під самою скелею, яка була наче великим монументом. Обійшов довкола, знайшов, де можна залізти нагору. Видерся, подивився. Висота була метрів двадцять. Лани, сади, вже все зелене. Рай на землі. Ну, так я собі Італію і уявляв. Помітив, що Борис іде з якимось чоловіком, і спустився до них.

— Іване Карповичу, його звуть Джованні, він помічник доглядача, — сказав Борис і кивнув на чоловіка, невисокого, худого, смаглявого, з густим мереживом зморщок на обличчі.

— Спитай, чи довго він тут працює.

— Двадцять чотири роки.

— Що тут було? — я кивнув на руїни склепу.

1 ... 102 103 104 105 106 107 108 109 110 ... 145
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)