Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Коли ти минеш останню кімнату, побачиш двері. Поклади на них руку і знову назви своє ім’я та ім’я твого батька, як ти оце назвав їх над плитою,— і двері відразу відчиняться. Через ті двері ти пройдеш у прекрасний сад; гілки дерев там угинатимуться від плодів. Проминувши сад, вийди на дорогу, яку побачиш перед собою, відміряй рівно п’ятдесят кроків — і перед тобою відкриється склепіння, до якого ведуть тридцять східців, а над ним горітиме лампа. Сміливо піднімись тими східцями, візьми лампу, погаси її і вилий з неї олію, а тоді поклади лампу за пазуху, не боячись, що олія забруднить твоє вбрання. Коли ж будеш вертатися, зривай із дерев ті плоди, які тобі сподобаються. Все, що є в саду і в скарбниці, стане твоїм, якщо лампа потрапить до твоїх рук!
Магрібинець зняв із пальця перстень, надів його на палець Аладдінові й мовив:
— О сину, цей перстень вибавить тебе від будь-якої біди за умови: ти запам’ятав усе, що я сказав тобі. Тож уставай і спускайся вниз. Наберися відваги й не бійсь нічого — адже ти вже не хлопчисько, а муж, і серце в тебе повинне бути безстрашним, а душа — міцною, як криця! Якщо зробиш усе так, як я сказав, то незабаром станеш найбагатшим з усіх людей на світі!
І тоді Аладдін скочив на ноги, спустився в підземелля й справді побачив там льох, поділений на чотири кімнати, і в кожній стояло по чотири глеки, повні золота, срібла та інших коштовностей.
Підібрав Аладдін поли халата й пройшов увесь льох, пильнуючи, щоб не торкнутися ні його стін, ані всього іншого, що там було, і за хвилину опинився в саду. Проминув сад, дістався до склепіння й побачив, що там справді висить лампа. Зійшов він східцями вгору, взяв ту лампу, вилив з неї олію й поклав лампу собі за пазуху. Після цього він знову спустився в сад і почав роздивлятись дерева та птахів.
Мов зачарований, походжав Аладдін поміж дерев, гілля яких звисало до землі, і було те гілля рясно всипане самоцвітами, які мінилися різними барвами — білою, зеленою, жовтою, червоною, фіолетовою — і блищали яскравіше за сонце, і кожний самоцвіт був такий великий та гарний, що годі було й знайти слова, аби його змалювати. В наймогутнішого та найбагатшого царя не знайшлося б жодного самоцвіту, який дорівнював би найменшому самоцвітові в чарівному саду!
Стояв Аладдін посеред того саду й милувався дивовижними деревами, бо ніколи не бачив, щоб на деревах замість плодів росли коштовні самоцвіти — смарагди, яхонти, топази, перли та діаманти, які баламутять людям розум і відбирають у них тяму. Він не знав ціни самоцвітам, не знав, як їх продають та купують — адже він був син бідного кравця. І він подумав, що добре було б нарвати дивовижних плодів: був певен, що це справжні плоди і їх можна їсти.
Зірвавши кілька самоцвітів і побачивши, що вони тверді, сухі, а їсти їх не можна, Аладдін вирішив, що це — кольорові скельця.
Він набрав багато різнобарвних самоцвітів, насипав їх собі за пазуху, у кишені, а потім зняв із себе пояс, набрав туди самоцвітів і знову підперезався, думаючи:
«Якби-то прикрасити наш дім цими скельцями й погратися ними з хлопцями на вулиці!»
Після цього Аладдін поквапився назад, боячись свого дядька-магрібинця. Він навіть не глянув на глеки із золотом, дійшов до східців і почав підніматися ними. Нарешті він майже дістався нагору, і йому лишалося зійти на останній східець, вищий за всі інші, та Аладдін ніяк не міг вилізти на нього, бо набрав занадто багато коштовних самоцвітів.
І тоді він сказав магрібинцеві:
— Дядечку, подай мені руку й допоможи вилізти нагору!
Та магрібинець відповів:
— Дай мені спершу лампу, щоб тобі було легше, синку. Мабуть, вона тобі заважає.
— Мені вона зовсім не заважав!— мовив Аладдін.— Допоможи мені тільки піднятися на цей східець! Як вилізу, відразу віддам тобі лампу.
Магрібинець розсердився й почав наполягати, щоб Аладдін оддав лампу, а тоді вже виходив із підземелля. Та Аладдін поклав лампу собі за пазуху ще раніше, як насипав туди самоцвітів, тож не міг її тепер витягти. Крім того, йому стало цікаво, чому це магрібинець не подав йому руки.
— О дядечку! Допоможи мені вибратися звідси, а тоді бери ту лампу,— знову став він благати.
Магрібинець дуже розгнівався й зажадав, щоб хлопець спершу віддав лампу, та Аладдін не міг цього зробити, бо вона була присипана самоцвітами. І магрібинець розлютився й почав чаклувати, зашепотів якісь слова і кинув у полум’я жменю чарівного порошку. Земля тоді задвигтіла, мармурова плита знову насунулась на вхід до підземелля, і Аладдін залишився сам.