Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Ритуал відьярамбга полягав у тому, що дитину купали, намащували, чепурили, надягали прикраси. Здійснювали поклоніння різним божествам, насамперед Сарасваті й Ґанеші, пов’язаних із знаннями й мудрістю. Робилося жертвоприношення на вогні — хома. Вчитель виконував обряд, присвячений початкові вивчення абетки, стоячи обличчям на схід, тоді як дитина сиділа обличчям на захід. Обряд передбачав написання й прочитання окремих слів чи фраз, як правило, звернення до божеств. На тацю насипали рис і по ньому спеціальною для цієї нагоди паличкою писали, скажімо, «Уклін Сарасваті» чи «Слава Ґанеші». Учень кланявся вчителеві, і той просив дитину прочитати написане. Після цього дитина дарувала вчителеві одяг, прикраси й тричі обходила довкола зображень божеств. Батьки обдаровували жерців за участь у ритуалі, а ті благословляли дитину. Жінки, в яких живі діти й чоловіки, легенько погойдували запалені світиль<317>ники. Церемонія завершувалася врочистим поверненням статуеток богів на звичне місце — домашній вівтарик (ДДО, 110–111). Слід зазначити, що звичай стригти дітей перед школою і залишати чубчик побутував і досі побутує в українців; очевидно, він частка давнього ритуалу, пов’язаного з початком навчання дитини і посвячення її в члени громади.
Після завершення навчання, яке тривало 12 або більше років, учень повертався додому, здійснював омовіння й відповідний обряд, що символізував завершення учнівства й перехід до наступного життєвого відтинку. Цим відтинком було родинне життя, а шлюб — найважливіший момент цієї ашрами. Завершивши учнівство й здійснивши обряд повернення додому, юнак мусив якомога швидше одружитися. Шлюбові передувала сувора система правил і заборон. Шлюб був релігійною необхідністю і соціальним обов’язком, він переслідував три цілі: а) виконання релігійного обов’язку через жертвоприносини, б) продовження роду, щоб забезпечити нормальне посмертне існування предків і в) чуттєва насолода (кама).
Стадія домогосподаря — ґріхастха — розглядалася як центр і основа всієї соціальгої структури. Саме в ній індивід реалізувався як громадянин, сім’янин, господар і батько. Статус домогосподаря, хазяїна з соціального боку — найбільш наповнений етап людського життя. На чоловікові-домогосподарі лежала особлива відповідальність перед богом і суспільством, перед своїм станом, своєю громадою і родиною. Тут давалося взнаки все те, що людина засвоїла на першому етапі життя, в період учнівства.
Домогосподар мав займатися доброчинністю, наділяючи їжею всіх, кого може. Він здійснював жертвоприносини богам, предкам, духам і людям: їх належало сповняти щоденно вранці,опівдні й увечері, а також у суворо визначені дні, місяці, сезони. Певні правила регламентували поведінку господаря. Неухильне дотримання всіх цих приписів обіцяло йому довголіття, здоров’я, невичерпне багатство, добробут і накопичення кармічних заслуг для себе, своїх нащадків, своєї родини й свого стану (ИДС, 153–154). Домашні ритуали регламентувалися ґріх’я-сутрами, творами, складеними ще в І тис. до н.е. Переважну увагу вони приділяли обрядам, здійснюваним при зачатті, під час вагітності, першому годуванні, пострижин, посвячення в учні, весіллі. Ґріх’я-сутри викладали сезонні обряди (з нагоди збирання врожаю, для приплоду худоби тощо), а також щоденну ритуальну практику, починаючи з ранково<318>го омовіння й підтримання домашнього вогню. Деякі ґріх’я-сутри описують поховальні обряди.
Релігійно-правові трактати детально обумовлювали вимоги до нареченого й нареченої. Для жениха було важливим те, щоб він закінчив навчання, знав веди, як мінімум — одну, а найкраще — три. Суворий був підхід до вибору дівчини. Дівчина, яка «засиділася в дівках», тобто пробула в оселі батьків більше трьох років після досягнення статевої зрілості, вважалася шудрою, низькою. Безумовна вимога до нареченої — невинність і не перебування досі в шлюбі. Традиція приписувала не брати наречених з родин, в яких не дотримуються дгарми, не вивчалися веди, не народжувалися хлопчики, хворий бодай один член родини або мав фізичні вади.
Термін ґріхастха на означення другого етапу людського життя дозволяє пролити світло на одне загадкове українське слово — ґазда, яке наявне в багатьох слов’янських мовах і яке на сьогодні має плутане тлумачення. Воно вважається запозиченням з угорської мови, куди, в свою чергу, це слово знову-таки нібито потрапило зі слов’янських мов, воно нібито трансформація слов. господа (ЕСУМ, І 450–451). Проте господа має зовсім інше походження, аніж ґазда. Санскритський термін grihastha складається з двох компонентів — griha+stha. Де griha (варіант geha) — «оселя», «житло», «родина», а stha — «перебувати», «бути» (та ж основа, що і в укр. стояти, стійка, стоянка, станиця, стан). Тобто термін дослівно означає «той, що перебуває в домі», «домогосподар», «одружений глава родини» (СРС, 196). Санскр. grihastha має і форму gehastha, звідки й gehasta, gazda. Тобто укр. ґазда виявляє спорідненість із санскритським терміном на означення другого періоду життя за давньоіндійськими уявленнями.
У сучасних індійських мовах, зокрема, в хінді grihastha має значення «господар дому», «глава родини», «землероб», «ремісник» (ХРС, І 473). На означення домогосподаря тут є низка синонімів, які перейшли до сучасних мов із санскриту: grihi, grihin, grihapa, grihamedha, grihamedhin, grihasthi, grihasthin, grihasvami, grihasvamin, grihapati, grihabhartar, griheshvar тощо. Щодо слова grihasvamin, то воно має семантичного двійника — gosvamin. Обидва слова мають однакове значення «господар», «хазяїн». Тільки якщо grihasvamin дослівно означає «господар/власник дому», то gosvamin дослівно означає «власник корів/худоби». Саме з gosvamin у сучасних індійських мовах постала форма gosayin, тотожна нашому хазяїн.<319>
Так само на означення господині маємо: grihini, grihadevi (досл. «богиня оселі»), grihapatni (санскр. patni, досл. «захисниця», «берегиня», тотожне укр. пані), grihamеdhini (санскр. medha — «пожертва», «дар» споріднене з укр. мзда) grihadipti, досл. «світло/окраса оселі» (санскр. dipti — «сяяння», «світло», «блиск», «краса»; пор. укр прізвище Диптан), grihasvamini (санскр. svamini — «господиня»), grihasthinі або gehasthini (пор. укр. ґаздиня). Оскільки санскр. griha має варіант geha, то всі наведені терміни й наступні імена можуть вживатися і з ним.
Чоловічі й жіночі імена з компонентом griha/geha. Жіночі: Ґріхіні — «Господиня», Ґріхапатні — «Пані дому/оселі», Ґріхадеві, досл. «Богиня дому/оселі»; Ґріхалакшмі, досл. «Лакшмі оселі», де Лакшмі — дружина Вішну-Всевишнього, богиня шастя, добробуту й родинної злагоди, тотожна слов’янській Ладі та балтійській Лайме; Ґріхаканья, досл. «Донька оселі/дому» (санскр. kanya — «діва», «дівчина» ми вважаємо спорідненим з назвою Канів, де є Дівич-гора; сюди ж — численні українські гідроніми типу Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівичка, Дівоча тощо). Чоловічі імена: Ґріханаяка, досл. «Ватажок дому/оселі» — одне з імен Сонця; Ґріхапаті, «Захисник оселі» (санскр. pati, досл. «той, що захищає», споріднене з укр. батько й рос. батя) — також ім’я Сонця і бога вогню — Аґні тощо (HN, 142). Термін griha-pravesha означає «вхідчини», «новосілля», а також обряд освячення оселі.