Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Існує чимало свідчень про незалежне майнове становище шудр. Є навіть факти, коли заможний шудра наймав до себе на роботу інших шудр, а то й брахманів. Проте збагачення шудрі з точки зору брахмана вкрай небажане, бо тоді шудра може кривдити брахмана.
Численні дані засвідчують, що шудрі займалися, причому на власний розсуд, різноманітною виробничою діяльністю. Вони могли бути незалежними в майновому плані і вважатися правоздатними членами суспільства. Відбувалося поступове їхнє зближення з трьома іншими станами, навіть з’являлися царські династії з шудр. Яскравим прикладом цього може бути Шудрака — цар і водночас видатний драматург, який жив у середині І тис. н.е. Реальне існування царів-шудр підтверджує і такий припис «Ману-смріті» благочестивому брахману: «Хай не проживає він у державі шудр» (IV. 61). А також у «Махабгараті»: «Якщо брахман, або вайш’я, або шудра буде кращим царем і захистить підлеглих, нехай він утримує владу на основі дгарми» (ХІІ, 79.35).
Китайський мандрівник Сюань Цзян у своїх записках про Ін<308>дію початку VII ст. пише, що з 13 сучасних йому індійських царів лише 5 були кшатріями, 4 — брахманами, 2 — вайш’ями і 2 — шудрами.
В середні віки ремісничий люд здебільшого складався з шудрів. З розвитком ремесел і посиленням ролі міст мінялося і становище шудр. Так само й на селі. Ще в «Артхашастрі», коли йдеться про освоєння нових земель, радиться заселяти їх переважно шудрами-хліборобами. Сюань Цзян усіх шудр вважає землеробами. Вайш’ї, за ним, були торговцями, які вважалися більш шанованими, аніж хлібороби. Заслуговує на увагу свідчення «Анґавіджі», астрологічного трактату, що шудри не відносяться до слуг, а відносяться до аріїв, тобто вільних, повноправних членів суспільства. У «Мілінді-паньхо» («Запитаннях Мілінди») вайш’ї і шудрі об’єднані в одну групу, що займається обробітком землі, скотарством і торгівлею (ІІІ, 3.26). З часом підвищувався і релігійний статус шудрів: брахмани вже дозволяли їм слухати веди, здійснювати деякі арійські обряди.
У Південній Індії до шудрів у середні віки належало багато царів, сановників, торговців, а також основна маса землеробів-общинників. Ремісники здебільшого складали особливі касти, статус яких був нижчий за статус шудрів.
На думку деяких учених, становище шудрів охарактеризоване в «Артхашастрі» інакше, ніж у дгармашастрах — текстах, що містять релігійно-правові приписи. Шудри разом із трьома вищими станами включені до числа аріїв — вільних від народження. Каутілья, автор «Артхашастри», вбачає в шудрах найбільш корисний і виробничий прошарок народу. З чого випливає, що шудри складали ядро землеробського населення. (Алаев, 49)
Цікавий з цього погляду звичай махаврата, коли влаштовується ритуальний двобій арія (вайш’ї) та шудри. Вони змагаються на білому шматку шкури, яка символізує сонце. З чого видно, що сили підземного світу уособлювалися певною соціальною групою — шудрами. Тоді як вайш’ї виступали представниками Індри й інших небесних богів, тобто уособлювали світлі сили. У цьому також відбивається уявлення про битву Індри й Врітри, де Врітра уособлює асурів-шудрів, а Індра — девів-вайш’їв. Битва між ними завжди стається на початку Нового року, тобто перемога світлих сил над темними, Індри над Врітрою символізує настання Нового року, Весни, пробудження землі від зимових холодів (Кейпер, 50).
Відбиття в українських прізвищах цього соціального стану свідчить, що й давні українці знали <309> чотиристановий поділ суспільства. Як видно з «Реєстру Війська Запорозького 1649 року», козаків із прізвищем Шудренко й Шудриченко всього 3, якщо сюди долучити й прізвище Шудуриченко. Причому прізвище Шудренко передбачає існування терміну шудра чи прізвища Шудра, а Шудриченко так само — прізвища Шудрик. Прізвищ Шудра й Шудрик серед козаків не засвідчено, але вони досить рясно засвідчені в сучасних українців.
Всі три козацькі прізвища засвідчуються по лінії Кальник — Кропивня — Полтава. Одне прізвище (Шудренко) — на Правобережжі (Кальницький полк) і два — на Лівобережжі (Шудриченко — Полтавський полк, Шудуриченко — Кропивнянський). Тож певною мірою осередком прізвищ на Шудр- можна вважати полтавський регіон. Тим більше, що в Полтавському полку засвідчене цікаве в цьому плані й козацьке прізвище Чамаренко (див. окрему статтю), яке теж відбиває стосунок до шудрів. З іншого боку, неподалік Полтави, в Хоролі, нині побутує прізвище Панікар, яке має індійські паралелі й пов’язується з верствою торговців, купців. А вони належать до третього стану — вайш’їв (ТРС, 153–163). Зважаючи на те, що в Полтавському полку засвідчено прізвище Кудерка, в Миргородському — Кудин і Кудинович, у Кропивнянському — Кудиненко, пов’язані зі жрецьким, брахманським станом, можна констатувати, що в ареалі Полтави представлені ті ж чотири стани, що і в давньоіндійському суспільстві. Воїнська, кшатрійська верства представлена прізвищами Царко, Царенко, Цариченко, бо вони споріднені з індоіранським кшатра/ хшахра — «сила», «влада», від якого утворене й наше цар. <310>
Розділ V. ОБРЯД І РИТУАЛ
Ґріхастха — ґехаста — ґазда
Індійці в усі часи славилися вмінням систематизувати й класифікувати речі, факти, явища, події, поняття, філософські категорії за допомогою чисел, зокрема, «четвірок». Чотири світові періоди, чотири різновиди живих істот, чотири лики бога-творця Брахми, чотири боги-охоронці чотирьох сторін світу, чотири жерці при найважливіших обрядах і ритуалах, чотири священні веди, чотири способи політики, чотири роди війська (їх сьогодні уособлюють шахові фігури), чотири різновиди зброї, чотири суспільні стани, чотири обов’язки й чотири цілі людини, чотири етапи людського життя… Перелік можна продовжувати, але те, що нас цікавить, вже увійшло в цей список. Це — чотири стани давньоіндійського суспільства й чотири етапи людського життя, які пов’язані між собою. Бо саме перший період людського життя стосується навчання, освіти. Саме він — чи не найголовніший у житті людини, бо формує її, виховує особистість, громадянина.
Індійська релігійно-філософська система розглядає людину в двох вимірах — як творіння природи і як творіння суспільства. Другий вимір і виводить на поняття чотирьох періодів людського життя — так звані чотири ашрами. У релігійно-філософському плані ашрама — відтинок життя, упродовж якого людина виконує певні функції, досягає певних цілей, повертає борги суспільству й богам. Чотири етапи-ашрами це: період навчання — брахмачар’я, період життя в шлюбі, родинне життя — Ґріхастха; період лісового відлюдництва — ванапрастха; період життя поза суспільством — саньяса. Іноді два останні періоди об’єднуються, і тоді людське життя має три етапи. Подібне членування знали й слов’яни, зокрема, східні, у них теж існувала градація діти — мужі — старці.
Історичні джерела свідчать, що слов’яни знали й чотириетапний поділ людського життя, і ці чотири етапи порівнювалися з чотирма порами року й чотирма сторонами світу. Дитинство — весна і схід, юність — літо й південь, зрілість — осінь і захід, старість — зима й північ (МЧ, 90). Така ж класифікація властива давнім індійцям.
Індійська традиція вважає навчання, освіту, учнівство — одним із найголовніших елементів життєвого циклу людини. Освіта мусила дати людині позитивне знання — відья, прирівнюване до бо<313>жественного. Недарма й чотири священні веди вважаються божественними, вони відносяться до категорії «почутих» із небес. В основі санскр. vidya — «знання», «божественне знання» лежить та сама дієслівна основа vid із значенням «знати», «відати», що й у величезній кількості українських і взагалі слов’янських слів: відання, відомий, оповідання, сповідь, свідомість, свідок, провидець, відомство, вість, звістка, розповідь, відповідь, вісник, довідка, досвід, завідувач, відьма тощо (ЕСУМ, І 390). Санскрит знає і слово jnyana, тотожне українському знання, але цим терміном частіше означаються емпіричні, набуті досвідом знання.