Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Жазміна нічого не відповіла. Подивилася на кручі високих хребтів і затремтіла. Цей сумний пейзаж наповняв її душу відчаєм. У цьому похмурому, порожньому краю могло статися все що завгодно. Людям, народженим на гарячих рівнинах багатого Півдня, віковічні традиції навіювали віру в те, що цю землю огортає туман таємниці й небезпеки.
Сонце було вже високо в небі, дошкуляючи нестерпною спекою, та все ж таки повіваючий раптовими поривами вітер, здавалося, зірвався з крижаних круч. Якоїсь миті Жазміна почула вгорі свист, який не був схожий на посвист вітру, і, глянувши на Конана, котрий уважно вдивлявся в небо, зрозуміла, що і він побачив у цьому щось незвичайне. Дівчині здалося, що блакитним небом промчала якась неясна смуга, наче щось швидко пролетіло в них над головами, та вона не була певна, що це їй не привиділося. Вони не стали це обговорювати, проте Конан непомітно перевірив, чи легко виймається кинджал із піхов.
Вони поїхали ледве помітною стежкою, що опускалася в таку глибоку ущелину, до дна якої ніколи не досягало сонце. Іноді стежка підіймалася так високо на круті схили, що, здавалося, вони зараз обсиплються під ногами, або вела по гострих, як ніж, гранях, зі схилами по обидва боки стежини, що схили ці зникали у бездонних, оповитих голубуватою млою прірвах.
Коли вони досягли вузького тракту, що зміївся поміж схилами, вже вечоріло. Конан натягнув поводи й спрямував коня на південь, майже перпендикулярно до попереднього напрямку їхньої подорожі.
— Ця дорога веде в село галзаїв, — пояснив він. — їхні жінки ходять тут по воду. Тобі потрібний новий одяг.
Поглянувши на свій легкий одяг, Жазміна вирішила, що він має рацію. Її черевички з парчі були порвані — так само, як сукня і шовкова білизна, які тепер мало що прикривали. Одяг, підхожий для вулиць Пешкаурі, не годився для кам’янистої Гімелії.
Доїхавши до повороту, Конан зліз і допоміг Жазміні зійти з коня. Вони чекали досить довго. Нарешті Конан, задоволений, кивнув головою, хоча дівчина нічого не помітила.
— Іде жінка, — сказав він.
Жазміна в раптовому пориві переляку схопила його за руку.
— Ти… ти не уб’єш її?
— Як правило, я жінок не вбиваю, — відповів Конан, — хоча деякі з цих горянок — справжні вовчиці. Ні, — посміхнувся він, немов почувши хороший жарт, — я її не уб’ю. В ім’я Крома, навіть заплачу їй за речі! Це тобі подобається?
Він дістав жменю золотих монет і заховав їх назад, залишивши найбільшу монету. Деві з полегшенням кивнула головою. Їй здавалося звичайним явищем те, що чоловіки вбивають і гинуть, та при думці про те, що вона могла б бути свідком убивства жінки, її тіло пройняло тремтіння.
Нарешті з-за повороту вийшла довгоочікувана жінка, висока худа галзайка з величезним порожнім бурдюком. Угледівши їх, вона зупинилася мов укопана, бурдюк випав у неї з рук. Вона зробила рух, ніби збиралася втікати, та одразу ж зміркувала, що Конан досить близько від неї, аби їй вдалося утекти, і стояла спокійно, дивлячись на них із острахом і цікавістю.
Конан показав їй золоту монету.
— Якщо віддаси цій жінці свій одяг, — сказав він, — віддам тобі цю монету.
Горянка відреагувала одразу ж. Широко посміхнувшись від здивування й задоволення, вона з типово горським презирством до умовностей охоче скинула з себе вишиту безрукавку, зняла пишну спідницю, штани й сорочку з широкими рукавами, а також шкіряні сандалії. Згорнувши все у вузлик, віддала його Конану, а він передав це здивованій Жазміні.
— Іди за скелю і переодягнися там, — наказав він, ще раз доводячи цим, що він не гімелійський горянин. — Згорни свій одяг у вузлик і принеси мені, коли переодягнешся.