Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Ти мусиш мені її віддати! Я мати, і я доведу тобі своє право!

— Хіба тоді, як не буду живий, а поки я є — ти не переступиш сюди порога!

— Хай обпльовують тобі його повії! А Талю я вирву з цієї помийниці, — викрикнула Ганна й рішуче ступила до дверей. У ту ж мить її наздогнала Таля і з голосним плачем оповила шию.

— Мамусю! Люба! Залишайся!.. Я вмру без тебе.

Ганна, як зранена, припала, зрошуючи лице Талі гарячими сльозами.

Нік, схопивши в долоні голову, схилився на стіл, і його плечі затряслися в конвульсіях.

Всі троє ревно оплакували щось поховане, всім рідне, дороге.

Коли плач ущух, глянули одна на одну, споріднені спільним співчуттям. Але тільки на момент.

— Я скоро до тебе зайду, Талюсю, — промовила Ганна й зникла за дверима.

Вона поспішала додому, охоплена докорами. Вона зовсім не сподівалася такого тону, коли йшла до Ніка. Їй хотілося думати, що в минулому Ніка не було ніякої зради, що вона сама не кохає Володимира. Це було лише незначне непорозуміння. Вони мусять одне одного простити, й, може, з сьогоднішнього дня налагодиться їхнє спільне затишне життя. Але вже сам провинний Ніків вигляд доводив Ганні, що гріхи були. Ганнине самолюбство не допускало, щоб, не спокутувавши свої провини перед нею, Нік легко дійшов згоди. І що далі він провадив свою сповідь, то більший опір повставав у Ганні. Хіба зможе забути вона, хай хвилеву, приналежність Нікової душі тій? Щире обурення опанувало Ганну. Вона ладна була якнайгірше заплямувати Ніка, щоб помститися за себе, щоб нарешті викликати його на найінтимнішу розмову, в якій би він доводив, що завжди належав їй, Ганні, щоб він клявся у вірності, виправдав її, підніс на ту височінь, про яку згадував. А він… так прозаїчно погодився, що їх вчинки людські, дріб’язкові. Така буденна перспектива співжиття! Нік мусив переконати Ганну, що він кращий за Володимира, а так — Ганна лише впевнилась, що Нік справді цинік і товстошкірий обиватель. Вона сказала йому чесно й просто все, що слід було сказати.