У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Секція 10.

Відплата за безум

За замерзлими вікнами барака по міжгір’ях та долинах розляглася тиха й люто-морозна - і носа зась висунути на вулицю! - ніч. Перед досвітком у переповненому хворими лазаретикові, груби якого давно вистигли, було досить холодно. Поряд із кількома тяжкохворими, що лежали впритул на нарах, бубоніли, проснувшись і чекаючи ранку й сніданку, двоє осуджених, що вже виздоровлювали, набираючись сил. Один із них, кушкливо зігнутий, був знаний Карпові як боротьбіст Авраам Більський, що колись приїздив на чигиринський тартак з лекцією. Другого Янчук узнав уже тут, був це Назар із Умані, він появився кілька днів тому, а бубоніти вдвох вони почали лише вчора.

Не до них було спозаранку Карпові, що згорав від запалення легенів і виснаги після лісоповалу. Проте, як прийшов до себе після безпам’ятства та гарячки, невільно прислухався до їх песимістичних суперечок, навспак ще вірячи, що він, як ніхто, і цю біду якось перебідує, оклигає та вернеться до своєї великої родини, - у крайному разі, навесні. Адже він червонокозак, воював за владу Рад, то як може бути нею ж заарештований, а тим паче знищений!? 

“…Не Сталін, Назаре, ту тотальну експропріацію розпочав, а ще Ленін при воєнному комунізмі в доповіді “Про чергові завдання радянської влади”, - заперечував Більський молодшому напарникові–учителю. – Після перевороту він шукав засобів обліку, контролю й примусу для всього суспільства на підтримку влади, нацьковуючи петроградських та московських робітників – заготовачів хліба не лише на багатих, а й на убогих селян, безоглядно вводячи обов’язковий трудовий примусовий відбуток, картки і повсюдну монополію на продукти”.

“То по-Вашому, влада вже тоді не була робітничо-селянською, бо і робітники, й селяни, не маючи іншого виходу, залишались лише дисциплінарно-наказовим знаряддям і засобом експлуатації для влади?” – не вірив Назар почутому.

“Істинно так, Назаре! Адже для накладання на народ отого монопольного ярма Ленін створив ще й промислові суди, чого не було при царатові, і каральні загони для осуду порушників трудової дисципліни.”

“Як же тоді розуміти диктатуру пролетаріату?”

“Тільки як диктатуру партійних узурпаторів, що привласнили собі право душити народ на користь імперії і її безвідповідального й беззаперечного вождя-диктатора.”

“А що ж тоді гегемонія пролетаріату?”

“Ніщо інше, як заманювання громадськості до нового всенародного кріпацтва у об’єднаному споживацькому товаристві, артілі, комуні, ТСОЗі, кооперативі чи радгоспі.”

“То який же це соціалізм і комунізм?! – обурювався Назар, підвищуючи голос. – Це ж тейлоризм – засіб посилення експлуатації.”

“Так, колего! Це капіталістичний, державно-деспотичний і прогресивно-імперський тейлоризм, але у найбільш варварській, монгольській формі вираження! Такий державний капіталізм Ленін відстоював і за такий змагав одразу ж після путчу, як за рятівний, як за найдієвішу перемогу, бо після нього бачив легким перехід до повного монопольного соціалізму без проміжної стадії теперішнього народного обліку, контролю і розподілу продуктів.”

“То соціалізм – це не лише загальний облік виробничих цінностей?”

“Звичайно! Це держава-імперія, незаперечною іпостассю якої є вождь-диктатор, гірший за царя.”

“То позбавлення селянства самостійності – затія не Сталіна, а ще Леніна?”

“Тільки! Дрібні буржуї і куркулі, як власники хай і малих капіталів та нечисленних засобів виробництва, після знищення заводчиків, поміщиків і царської бюрократії – були першими ворогами для Леніна. Йому треба було будь-якою ціною створити голод у Петрограді й Москві, щоб провести в його ім’я терористично-масову програмну боротьбу із селянством і так званою буржуазією, що складалася переважно із учителів і службовців. Для цього й були організовані продзагони із несвідомих робітників-люмпенів. Реквізиція хліба, твердив геній революції, – не грабунок, а революційний обов’язок перед робітниками і бідним селянством!”