Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Звісно, що іноді люди занижують кількість годин, які провели перед телевізором. Це крутійство, а наші піддослідні принаймні намагалися бути чесними і оцінювати себе справедливо. Ті, хто запевняють, що «ніколи не дивляться телевізор», зазвичай намагаються переконати співрозмовників у своїй моральній / інтелектуальній вищості над масою простолюдинів, яким нічим зайнятися, окрім як кожен вечір «годинами тупитися у мозкодробильний треш». Такий підхід притаманний, скоріш за все, чоловікам середнього віку, вихідцям із середнього класу, які, достоту як і власники «мерседесів», страждають на комплекс класової меншовартості. Мене завжди коробило від ірраціональності тих антителевізорних випадів, — особливо тут, в Англії, де, як відомо, найкращі телепрограми у світі. У нас щодня є що переглянути — навіть тим перебірливим високочолим інтелектуалам.
Нам же, простим смертним, телебачення допомагає освоїти мистецтво спілкування, надаючи соціально недоладним англійцям ще один — такий потрібний — інструмент для соціалізації. З останніх соціологічних досліджень дізнаємося, що телепрограми — одна з найпопулярніших тем для розмови в сімейному та дружньому колах. Популярніша навіть за ниття через немислиму дорожнечу. У ролі соціального фасилітатора телебачення поступається лише Її Величності Погоді. Телебачення об’єднує нас усіх. Коли ми не знаємо про що говорити або коли закінчилися погодні стартери та філери, то завжди можемо запитати: «А ви дивилися…?». Оскільки в нас всього п’ять наземних телеканалів, то, скоріш за все, знайдуться програми, які дивилися майже всі. Незважаючи на високу якість англійських телепрограм, ми обов’язково знайдемо до чого причепитися і всмак понарікати.
Серіальні правила
Зацикленість на приватності та соціальна загальмованість також вплинули на телепрограми, які ми знімаємо і дивимося. Особливо на наші мильні опери. Найпопулярніше англійське телемило є дуже незвичним, воно суттєво відрізняється від закордонних телесеріалів. Сюжет, тема та наратив можуть бути такими ж — буденний мікс із секс-інтрижок, насильства, смертей, інцестів, небажаних вагітностей, сумнівного батьківства та інших малоймовірних пригод та халеп. Та тільки в Англії все це відбувається з абсолютно звичайними, простими трудягами — часто немолодими або й зовсім літніми — які мають марудну і нудну роботу, вбрані в дешевий одяг, їдять квасолю і смажену картоплю, п’ють у засмальцованих пабах та мешкають у реалістичних маленьких, убогих, негламурних будиночках.
Американське мило чи так звані «денні драми» мають таку ж цільову аудиторію — низи робочого класу, — як і наші «Мешканці Іст-Енду» та «Вулиця Коронації»[56] (цільову аудиторію легко визначити за продуктами, які рекламують під час пауз), але там всі герої (антураж, фон) середнього класу — гламурні, привабливі, заможні та молоді. Вони всі юристи, лікарі та успішні бізнесмени, ідеально доглянуті та вбрані, проживають своє сповнене незгод сімейне життя в бездоганних дорогих будинках. Вони таємно зустрічаються з коханцями в ошатних ресторанах та розкішних готелях. Здебільшого на цю «натхненну» американську модель рівняються усі серіали світу. І тільки англійці обрали собі грубий, кухонний реалізм робочого класу. Навіть австралійське мило, яке найбільш схоже до нашого, є досить гламурним у порівнянні з похмурими та безпросвітними англійськими серіалами. Чому так? Чому мільйони простих англійців хочуть дивитися серіали про простих, достоту таких самих, як і вони, англійців? Про людей, які б цілком могли бути їхніми сусідами!
Відповідь криється частково в емпіризмі і частково в реалізмі[57], які так глибоко вкорінені у свідомості англійців. А також у вихідних рисах — приземленості та прозаїчності, у нашій затятій любові до всього реалістичного, справжнього та конкретного, і такій самій затятій нелюбові до всього штучного та претензійного. Якби Певзнер писав «Англійськість англійських мильних опер», то, я думаю, в «Мешканцях Іст-Енду» та «Вулиці Коронації» він би розгледів суто англійську «любов до фактів, одержаних внаслідок спостережень та особистого досвіду», «уважність до всього, що нас оточує» та «правду у всіх її буденних виявах», достоту як він це все спостеріг у творах Гогарта, Констебля та Рейнолдза.