Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Та цього пояснення недостатньо. Швейцарський живописець Фюзелі, либонь, мав рацію, пишучи, що всі «смаки та почуття пов’язані з реальністю». Однак англійці можуть належно оцінити і не дуже реалістичні форми мистецтва загалом і драматургії зокрема. Тільки в серіалах ми стоїмо осторонь від усього світу, прагнучи в дзеркалі екрану побачити відображення власної буденності. Закрадається здогад, що такий дивний смак тісно пов’язаний із потребою приватності, прагненням залишати особисте особистим — піти до дому, зачинити двері і підняти підвісний міст. У попередніх розділах я детально проаналізувала зацикленість на приватності і дійшла висновку, що саме вона породжує колосальну цікавість до чужих життів, яку можемо вдовольнити невинними плітками тільки частково. Тут діє правило забороненого плоду: англійські правила приватності спричинилися до того, що ми дуже мало знаємо про життя та справи людей з-поза найближчого кола сім’ї та друзів. Також нам не можна «порпатися у брудній білизні» і так само не можна питати нічого особистого, — щоб не провокувати співрозмовника на відверті сповідання на публіку.
Тож ми не знаємо, що відбувається за зачиненими дверима у сусідів (виняток становлять хіба дуже галасливі сусіди, на яких ми вже рапортували до поліції та місцевої спільноти самооборони). Якщо на звичайній англійській вуличці когось уб’ють, то сусіди на питання поліції та журналістів завжди відповідають приблизно таке: «Ну, ми їх майже і не знали…», «Вони трималися осторонь…», «Та вони здавались досить милими…», «Тут ніхто не лізе в чужі справи…», «Жах, але, ви знаєте, ніхто не хоче пхати носа до чужого проса…». Взагалі-то, ми б радо запхали свого носа! Ми — постійно роздратована через неписані драконівські правила приватності нація невгамовних підглядачів із-за фіранок. І весь секрет популярності незвичайних серіалів про звичайних людей в тому, що герої «цілком могли би бути нашими сусідами»! Дивитися мило на кшталт «Мешканців Іст-Енду» та «Вулиці Коронації» — це щось на зразок дозволеного підглядання у шпаринку за прихованим, забороненим, приватним життям сусідів — людьми, які мають той же соціальний статус, що і ми, але в реальності ми можемо лишень здогадуватися та додумувати, чим вони живуть.
Наркотична привабливість мильних опер криється саме в тому, що ми можемо опосередковано вдовольняти цікавість до чужих життів. Серіали — це різновид вуаєризму. І вони, певне що, підтверджують найгірші підозри про те, що діється за щільно зачиненими дверима і наглухо заштореними вікнами сусідів: там зраджують, п’ють, б’ють дружину, продають наркоту, хворіють на СНІД, вагітніють підлітки, убивають… «Мильні» сім’ї — «такі ж, як ми», тільки от життя собі вони можуть ускладнити ще гірше, ніж ми.
Досі я згадала лише найпопулярніші англійські серіали, які, без сумніву, можна зарахувати до категорії серіалів для робочого класу. Йдеться про «Мешканців Іст-Енду» та «Вулицю Коронації». Та наші телепродюсери — народ мудрий і щедрий — із шкіри пнуться, щоб кожен соціальний прошарок, — ба навіть кожна демографічна група в межах цього прошарку, — мав своє власне телемило. «Мешканці Іст-Енду» та «Вулиця Коронації» — для містян робочого класу Півдня та Півночі, відповідно. «Емердайл» — для тих, хто на одну-дві сходинки вище: тут вже є досить багато персонажів з низів та середини середнього класу, а також вони живуть переважно в селі, а не в місті. «Святі Дуби» («Hollyoaks») — це, по суті, молодіжна, підліткова версія «Мешканців Іст-Енду», щоправда, тут герої мешкають за містом і трохи відійшли від строгих реалій буденності — в серіалі є привабливі герої, хоч і все одно вбрані в реалістично дешевий одяг в стилі кежуал. Навіть середнячки та верхівка середнього класу час від часу отримують свою порцію мила: досить довго вони мали «This Life» про життя балакучих, але трохи невротичних юристів, яким перевалило за тридцять. Вони досить привабливі і гарно вбрані, але, на відміну від побратимів із американських серіалів, не прокидаються з ідеальним макіяжем та зачіскою; якщо вони напиваються (а це трапляється часто), то блюють досить переконливо; сварки та суперечки містять правильну дозу відповідних матюків; а ще в них в мийці лежить брудний посуд!
Правила сіткомів
Ті самі правила буденного реалізму діють і в наших сіткомах. Майже всі англійські сіткоми про «лузерів» — невдах, що ходять на паскудні роботи, мають нещасливі стосунки, живуть — і то ще як поталанило — у замшілих приміських будиночках. Вони переважно з робочого класу або самих низів середнього, але навіть ті заможніші герої ніколи не є великим цабе. Тут герої — чи радше антигерої, персонажі, з яких ми потішаємося — всі до одного невдахи.