Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Тато перебував у найвразливішому стані за все його життя, лежачи в лікарняному ліжку, в лікарняній сорочці, з розпанаханим черепом, їв спагеті з коробочки, звіряючи мені свій страх за допомогою пісні. Сидячи на своїй маленькій канапі поруч із ним, я усвідомила: весь гнів до батька і весь біль, що його відчувала, були справжні, але я мусила переосмислити їх. Не сприймати так особисто. Мій тато не мав наміру занедбати мене, не збирався заподіяти мені шкоди. Він просто був нездатний подбати про мене краще. Я не багато знала про його дитинство, але зрозуміла, що нізащо на світі цей милий чоловік, що розмірковував зараз про бродвейський мюзикл, не міг би підступно планувати мучити мене. Певно, все, що накоїли батьки в моєму дитинстві, не мало до мене жодного стосунку взагалі. Не те, щоб вони мене не любили чи не вважали, що я заслуговую на турботу. Мої батьки просто не вміли любити мене й не знали, як про мене подбати. Найтісніші взаємини, що я лише могла уявити — дитини та її батьків, виявляється, переважно стосувалися окремо батьків та окремо дитини.

Можливо, в тебе не такі сумні стосунки з батьками, як у мене. Можливо, будьмо справедливі, ще й значно гірші. А може бути, що у вас чудові взаємини й ти нетерпляче чекаєш недільної вечері. Хай там як, а що швидше ми навчимося не сприймати нічого на свій рахунок, то простіше нам житиметься. Хлопець, у якого пелька не стуляється від крику, який ревнує до кожного стовпа, насправді сумнівається не в тобі, а борсається у власному лайні, а на тобі просто зривається. Бос, не здатний бодай на дрібку оцінити твою колосальну працю, не намагається применшити твоїх зусиль, він просто сам такий невпевнений, що щиро не може поділитися навіть одним лавровим листочком. Чувак, що ти з ним познайомилася в інтернеті й що місяцями скімлив, як «хоче потусуватися з тобою, але, на жаль, такий заклопотаний», не навмисне такий мудак, він зараз просто не може розділити себе дорогоцінного ні з ким іншим. Сусідка, що досі не помила посуд, хоча там вже утворюються нові, радіоактивні форми життя… що ж… от вона таки мала б його помити. Зрештою, ви ж розподілили обов’язки!

Йдеться от про що: ми щиро переконані, що поведінка інших людей СТОСУЄТЬСЯ САМЕ НАС. Якщо близькі люди завдають нам болю, то ми вважаємо, що їхні дії скеровані проти нас. Ми схильні інтерналізувати чужу поведінку та піддаватися сумнівам. Чим я це заслужила? Ми починаємо винуватити себе: До мене б не ставилися так гівняно, якби я була варта кращого ставлення. Та я маю тобі сказати прямо: це божевілля. Те, як хтось ставиться до тебе, не має практично жодного стосунку до тебе самої. Йдеться про саму ту людину та її обставини. Кожен борсається у власних проблемах, які часом, так глибоко закорінені, що не всі й не завжди усвідомлюють, що відбувається! Це ніби перед якоюсь великою вечіркою вони запхнули свою переповнену смітницю — залишки тайської їжі в коробочках, напівзгнилі банани — оце все запхали в якусь шафу в підвалі й забули про неї. Вони збиралися викинути сміття після вечірки, але смітниця стояла там роки й роки по тому, заражаючи смородом весь будинок, усе їхнє життя, а вони навіть не спромоглися її знайти, не змогли згадати про неї. Люди дають тобі найкраще, що можуть. Часом це «найкраще» аж ТХНЕ.