Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося
- Автор: Шустер Тара
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-617-7544-28-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося». Краткое содержание книги:
Якось в неділю я забирала його на чергову жахливу вечерю, й він видавався цілком угашеним. ФУ. СЕРЙОЗНО, ТАТУ?! Я спостерігала, як він смикає дверцята автівки, які насилу відчинив самостійно. Нарешті ввалився, а насправді — впав, на переднє сидіння. Та йому не вдавалося затягти в авто праву ногу. Зрештою він вчепився рукою за штанку і затяг її руками. «Тату, ти знущаєшся?» — спитала я, почуваючи біль/гнів/приниження/сум… серце мало не випало з моїх грудей. ЧОМУ МЕНІ НЕ ПЕРЕПАЛО БАТЬКА, ЯКИЙ БИ НЕ ОБДОВБУВАВСЯ ПЕРЕД НЕДІЛЬНОЮ ВЕЧЕРЕЮ? Він гиготнув собі під ніс, і я сприйняла це за дуже тривожний і жорстокий знак. Що в цьому було смішного?
Коли ми дісталися до ресторану, я була готова негайно ж забратися звідти. До сраки це все, подумала я. Якщо йому забракло совісті бути при відносній тямі на вечері, то чому я мушу з ним їсти? Кельнер підійшов до нас, щоб прийняти замовлення. Я побачила, що мій тато ворушить губами, але слова йому не давалися. Він блукав поглядом десь під стелею ресторану, ніби намагався вичитати їх там. О Господи Боже, що за лайно, тільки не це! Тато був не вгашений. З ним коїлося щось значно гірше і небезпечніше. Я прожогом підхопилася з крісла, наказала офіціантові витягати тата з ресторану слідом за мною, а сама рвонула до авто.
Ми мчали вулицями Лос-Анджелеса до лікарні. Тоді я не мала жодних емоцій, я була зосереджена на тому, щоб дістатися до лікарні НЕГАЙНО/десять хвилин тому/ЧОМУ-МИ-ДОСІ-НЕ-ПРИЇХАЛИ?! Тато, майже нездатний говорити, спромігся вичавити: «Мені шкода». Я поглянула в його збентежені очі, аж раптом відчула до нього більше співчуття, ніж за все попереднє життя. «Не вибачайся, тату! Все буде добре, це не твоя провина. Ми їдемо до лікарні». Я поклала руку на його плече і вже не забирала її.
У приймальні швидкої мене засипали запитаннями, на які я не знала відповіді. «Яка ваша родинна медична історія?», «Чи траплялися інсульти?», «Ваш тато нещодавно не потрапляв у ДТП?», «На які препарати він має алергічну реакцію?», «Які ліки він зараз приймає?», «Чи прийняв якісь ліки цього вечора?». НЕ ЗНАЮ, мені було так ніяково, аж хотілося кричати. Я не знала! І я не мала кого запитати! НІКОГО НЕ БУЛО, ВІН — УСЯ МОЯ СІМ’Я, ЯСНО, ШАНОВНА МЕДСЕСТРО? І дякую, шановна Медсестро, ви єдина, хто може нам зараз допомогти. Будь ласка, скажіть, що коїться?!
Ніч була нескінченна. Здавалося, ми все життя простирчимо в тому приймальному покої, але жодних відповідей так і не дочекаємось. О другій ночі новий лікар, можливо, п’ятий, що прийшов на нас глянути, знову запитав, чи мій тато не потрапляв нещодавно в ДТП. «Гм, гадаю, що він сказав би мені, але я не впевнена», — зізналась я. «Що ж, якусь черепно-мозкову травму ваш тато нещодавно точно мав. Можливо, від падіння або через ДТП, щось таке. У нього субдуральна гематома». ГОСПОДИ, А МОЖНА АНГЛІЙСЬКОЮ, БУДЬ ЛАСКА, ДЯКУЮ?! «У нього мозкова кровотеча. Він потребує негайної операції на мозку». ОПЕРАЦІЇ НА МОЗКУ??? «Є якісь інші варіанти? Я можу почути думку ще якогось лікаря?» — наївно допитувалась я. Трагічним тоном, який досі чула хіба в медичних серіалах, лікар відповів: «Не буде інших думок, оперувати необхідно просто вже. Якби ви трошки запізнилися, ваш тато вже був би мертвий».