Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

У 1947 р. вся Південно-Східна Польща постала перед подібною невизначеністю. Спосіб, в який здійснювалась операція «Вісла» й чинився опір, викликаний нею, викриває хибність наївного уявлення про можливість чіткого розрізнення «поляків» і «українців» під час конфлікту. Наприклад, у травні 1947 р. польська влада створила несправжній україномовний загін УПА, щоб виманити з криївки лідера ОУН. Для цього було заплановано їхню зустріч. Проте маскування виявилось занадто вдалим: дорогою на місце побачення польський загін «УПА» помилково атакувала польська служба безпеки. Навіть справжні вояки УПА, які саме нагодились, не змогли збагнути, чи це був несправжній загін, чи один із їхніх. Через місяць стався інший випадок: справжні вояки УПА вийшли з польського оточення завдяки тому, що заспівали відому польську революційну пісню «Gdy narod do boju...» і, співаючи, пройшли крізь усі польські лінії. Схожі курйози були наслідком етнічних чисток і свідчили про їхню недовершеність; успіх цих чисток означав початок кінця подібних несподіванок[459].

Українці, які зазнали поневірянь під час операції «Вісла» у 1947 р., інколи розмовляли польською краще, ніж волинські поляки, переслідувані УПА у 1943 р. Проте коли ці групи зустрілися на повернених землях (у Північній і Західній Польщі), люди, зазвичай, вже «знали», хто був поляком, а хто — українцем[460]. Політика та пам'ять взяли гору над такими видимими культурними ознаками, як мова. Звісно, це не означає, що лемки й українці не могли прикинутись поляками (десяткам тисяч це вдалось). Це свідчить лише про те, що у 1947 р. всі пристали на те, що нація є цілісною й закритою та що тепер можливо мати лише одну національну ідентичність. Східні поляки та українці, переселені до Західної Польщі, часто мали багато спільного, принаймні, вони однаково відрізнялись від місцевого населення; але очевидно, що нова «східна» культура так і не змогла постати[461]. Ця близькість виявлялася лише у надзвичайних ситуаціях. Наприклад, для одного волинського поляка єдиним добрим спогадом про українських сусідів була згадка про запрошення на вечерю на Святвечір у сибірському ГУЛАГу для якої колишні вояки УПА невідомо як дістали свіжу рибу. До війни Святвечір був важливою подією і для поляків, і для українців, і в 1930-х рр. взаємні святкування не виглядали чимось незвичним. Для того, щоб ця гостинність повернулась у 1940-ві рр., потрібен був Сибір[462].