Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Слухаю вас.

Він скривився, аж застогнав, наче не у фотелі сидів, а на сковороді смажився.

— Хто вони?

— Я., я не знаю, я...

— Знаєте. Кажіть.

Він зітхнув. Потім подивися мені в очі.

— Ви все одно не повірите в те, що я скажу.

— Кажіть, кажіть, ви ж їх вивчали.

— Так, вивчав. Чотири роки.

— Навіть у Дуб’янівці бували?

— Бував. Десятки разів.

— І вас пускали туди?

— Мені дозволив війт.

— Хто?

— Війт Гострий, він головний у Дуб’янівці.

— То що це за люди?

— Це... — професор наче не наважувався щось вимовити. Я тільки головою крутив. Бо я вже бачив людожерів, порнографів, вовкулаків, і йому навряд чи вдалось би мене здивувати. — Це готи.

— Хто? — я не розумію.

— Готи. Давнє плем’я германського походження. У другому-третьому столітті вони почали переселення з земель біля Вісли на південь. Частина з них зупинилася аж на Дніпрі, де створила велику державу Ойум. Готи володарювали тут кілька століть, а потім прийшли гуни, жорстокі кочовики, щось на кшталт татар. Готи намагалися чинити спротив, побудували так звані Змієві вали, щоб захиститися від нападів зі степу. Але гуни були занадто могутні, вони розтрощили готів. Більша частина готів вимушена були тікати до Європи, де захопили Італію.

— Італію? — зацікавився я.

— Так, Італію. Вони правили там, аж поки їх не розгромив Юстиніан, імператор ромеїв. Так ось, більша частина готів втекла до Європи, частина пішла до Криму, багато людей загинуло, але ще невелика купка втекла на північ. Ось туди, в міжріччя Шостки та Івотки, де сховалася серед боліт і проіснувала півтори тисячі років!

— Скільки? — здивувався я, бо й півтори тисячі рублів багато, а років так поготів.

— Півтори тисячі років! — професор сказав це з такою радістю та урочистістю, наче ті самі півтори тисячі рублів отримав.

— Той, а не забагато це? Хоч не до створення світу? — захвилювався я, бо чув, що є такі зухвальці, які кудись у минуле так далеко заходять, коли ще Господь нічого і не створив, а вони кажуть, що вже все було.

— Ні, нормально. Від створення ж світу минуло вже сім із половиною тисяч років, а готи жили півтори тисячі років тому. Так ось, частина готів, мабуть, лише кілька сотень, якщо не десятків людей, втекла і сховалися серед так званих Горюнівських боліт, які захистили їх краще за всяку фортецю, бо навіть узимку пройти через них важко. Безпека боліт була плюсом, але мінусом було те, що земля там бідна, врожаї давала погані, часто бував недорід і починався голод, що дуже стримувало зростання населення. Час від часу готи виселялися за межі боліт, але кожного разу їхні поселення знищувалися ворогами, яких завжди тут було багато.

— Які тут вороги? — здивувався я.

— Кочовики. Печеніги, половці, потім татари. У спогадах місцевих залишилося кілька нападів, коли всіх, хто виїхав з Дуб’янівки, було знищено чи забрано в полон. Оскільки вони трималися своїх боліт, не виходили з них, то населення зростало дуже неквапливо. Думаю, що ще років сто тому на болотах жило лише кілька сотень людей. Але потім відбулося швидке зростання, бо у Шостці побудували порохову фабрику і треба було возити порох. Це приносило непогані гроші, й дуб’янівські почали заробляти і плодитися.

— Але чому вони й далі залишаються жити серед боліт?

— Бо вважають, що якщо виселяться з Дуб’янівки, то знову трапиться Велика Пожежа.

— Хто?

— Велика Пожежа Дуб’янівці, себе вони називають горюнами, вважають себе обранцями богів і впевнені, що мусять виконувати вимоги богів. Одна з них — жити лише серед боліт, у Дуб’янівці. Горюни впевнені, що коли вони виселяться з рідного села, станеться чергова Велика Пожежа і всіх відступників буде знищено. Ніхто не хоче гнівити богів і вмирати.

— Богів? У них що — їх кілька? — знову здивувався я.

— Так, кілька Тобто вони вірять в Ісуса Христа, там навіть невеличка церква збудована, щоправда, без священика вона Але вірять і в інших.

— А в кого ще? — не розумів я. — У Магомета, чи що?

— Ні, ні. Вони вірять у Вотана та Даждьбога Причому останнього шанують особливо, бо вважають, що саме він загасив Велику Пожежу, яка вже була колись і ледь не знищила світ.

— Які в їхніх болотах пожежі? — дивуюся я.

— Я вважаю, що горюни зберегли у пам’яті трагічні події гунського нападу, коли кочовики спалили всі стіни Змієвих валів, сплюндрували готські землі, спаливши їхні міста і села Півтори тисячі років минуло, а вони досі пам’ятають ту Велику Пожежу, на яку наклалися інші пожежі. Згідно з літописами, за часів Чернігівського князівства у горюнів було ціле місто, десь у районі Ямполя. Добре укріплене, але під час походу хана Батия його знищили. Спалили. Загони Батия тоді спробували захопити Дуб’янівку, але зазнали великих втрат у болотах. У нападників не було часу на довгу облогу, тож вони пішли, і село залишилося, підтвердивши думку горюнів, що тільки там вони можуть врятуватися.

— А оце горюни, чого вони горюни? По кому горюють?

— Вони не горюють. Я вважаю, що назва горюнів пішла від двох слів — «готи» та «руни». Руни — це їхня писемність, яка збереглася досі. У Дуб’янівці кожен будинок прикрашений рунами. На жаль, горюни вже не вміють їх читати, але відтворюють досить точно. І ці руни дуже схожі на руни, знайдені в Скандинавії, що підтверджує мою гіпотезу про готське походження горюнів. Підтверджує цю гіпотезу і їхня мова. Вони досі розмовляють готською, це така східнонімецька мова. Звісно, півтори тисячі років далися взнаки, мова горюнів була законсервована і зараз дуже відрізняється від сучасної німецької. Але якщо дати поговорити німцю і горюну, то хоча б трохи вони один одного зрозуміють. Приблизно так, як руська людина зрозуміє хорвата.