Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Хитаючись, вона пройшла відсіком до невеликого люка із стійкого біополімеру, в якому ховався титано-молібденовий кістяк із серцевиною з алотропного карбонового волокна. Одна з найміцніших перепон на всьому «Сінано». Під час походу вона була постійно запечатаною, й не існувало жодного способу відкрити її, доки сам корабель перебував у польоті. Це робилося лише на корабельнях при повністю відбалансованому реакторі. За цим люком був пульт розгерметизації реакторної камери.
— Ти що, гризти її збираєшся? — уїдливо спитала Боген. — Диви-но краще… ми починаємо.
Брідж неохоче озирнулася. На моніторі терміналу спостереження скажено танцювали різнобарвні вокселі. Вона не могла бачити, яке саме зображення вони утворюють, але рухаючись за піснею, вже відчувала, як падає перепона, що захищала лоялістів. Як Вогняний вампір, жахлива, вируюча жаром куля, поволі влітає у вузький простір коридору; як ламаються й вигинаються переділки під тиском його гравітації, як з короткими спалахами він поглинає енергію пострілів.
Вогняні вампіри не могли повноцінно існувати в цьому середовищі. Їм тут бракувало температури, густини, матерії, яку б вони перетравлювали, подовжуючи своє нескінченне горіння. Але вони від початку не належали цьому всесвіту й проникали сюди крізь інші шари. Навіщо вони це робили та що саме шукали, напевне не міг сказати ніхто. Декотрі на початку навіть сумнівалися, чи вони взагалі є істотами, більше того — розумними. Але ті, хто мав відповідний допуск, щоб читати звіти про Венеріанський інцидент, таких сумнівів не мали. Навпаки — розуміли, що на Венері людство зустріло, мабуть, найнебезпечнішого свого ворога в цій системі.
Вогняні вампіри не були бойовими машинами, але сама їхня природа робила їх майже невразливими для традиційної зброї людства. Це була загроза, схожа на ту, з якою зіткнувся Дзіпанґ у перших боях з військовими флотами мі-го. Різниця полягала лише в тому, що вампіри не мали флоту, не мали великих кораблів і, здавалося, були прикуті до Венери та Меркурія, їхніх головних колоній у цій системі.
— Вітаю, — промовила Брідж. — Корабель ваш.
Вона з відстороненою цікавістю спостерігала за резонансом ритуальної агонії, що стрімко поширювалася третім сектором. Вона могла б згадати, що там зібрався увесь вищий офіцерський склад, якому пощастило пережити ефектну появу Фхатаґви на адміральському містку. Можливо, десь там зараз зводив порахунки з життям її колишній очільник Євген Кемідов. Незважаючи на менш ніж десять відсотків органічного тіла, цей дідуган відчував страх так само, як і будь-який по вінця повний м’яса цивільний, — Брідж се добре знала.
— Ще не наш, — всміхнулася Боген. — Ми лишень позбулися паразитів. Тепер настав час братися за саму звірюку…
На думку Брідж, робити такі заяви було трохи зарано. Вона бачила чотири незалежні чинники, які впливали на загальну невизначеність системи. Кожен із них наразі перебував у власній суперпозиції — і кожен не поспішав колапсувати. Хоча вони й не могли спостерігати одне за одним (таке спостереження порушило б принципи невизначеності, чи не так?), проте уважно досліджували загальні зміни, намагаючись за сукупністю непрямих ознак визначити напрям свого подальшого руху.
Власне, Брідж була одним із тих чинників. І, здається, в коливаннях та резонансах навколо себе вона відчула, як хтось із четвірки робить свій перший крок.
Рожево-блакитні векселі на моніторі заметушилися, складаючись у зображення.
— Іво, — на чорному, потрісканому обличчі Вукміра парувала, спікаючись, чужа кров. — Я з моїм загоном висуваємось у сектор тринадцять.
— Якого бі… — почала була та, але Брідж урвала її, до хрускоту в зубах стиснувши щелепи. Здається, Вукмір не помітив цього.
— Фатаґва, — скрипуче проголосив він. — Через палаючого він сповістив мені це. Там тільки-но дезінтегрували трьох. А до того в дев’ятому — ще одного. Хтось розібрався з чотирма Вогняними вампірами…
— Відпусти, потворо, — видихаючи холодну пару, просичала Боген перед запечатаним люком.
— Ні, — хитнула головою Брідж. — Хай іде. Ти все одно його не зупиниш, любистку. Не зупиниш того, що має розпочатися.
— Цю перепону тобі все одно не подолати! Ти здохнеш тут! Як і твої посіпаки! Здохнеш!!! — загорлала Боген, із силою вдаряючи головою в теплу, пружну поверхню люка. Вона билася ще й ще, аж доки кров не залила обличчя. Холодна кров.