Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
— Зупинися. Не роби цього. Зупинися, — зірвалися з губ слова Іви Боген. Неможливо було визначити, яке саме тіло промовило їх. Можливо, обидва.
Брідж поглинала вампіра. Його крики, тисячоголосий хор смерті й страждання, розлітався чужим космосом, хвилями розпечених часток, яким доведеться пролетіти невимовні відстані, перш ніж їх почує хтось іще. Там, де був вогонь, поставала пітьма.
Жінка декілька секунд роздивлялася люк перед нею. Вона вже зовсім не бачила того, що бачила б людськими очима — тепер це було складне плетіння, низка хаотичних символів, позбавлених апріорного, детермінованого визначення. Сутність праворуч люка також була абстрактно-розмитою. Можливо, уламки свідомості Брідж могли б упізнати в ній Вольфрама фон Зіверса, гросінженера, але те, що було вище тих уламків, визначало, що се є дещо значно менше у стосунку свідомості, й значно більше — у стосунку інтелектуальної структури. Її присутність не дуже турбувала Брідж. У майже дитячому захопленні вона вирішувала, чим тепер будуть символи, які танцювали в струменях пісні. Вона розплутувала їх, але не розгадувала, а створювала — з нескінченних алюзій та змістових відтінків, досвіду та рефлексії. Сприймала такими, якими вони мали бути для неї.
Чітким, упевненим рухом Брідж піднесла праву руку до обличчя й засунула до рота вказівний палець. Стиснувши щелепи, щосили смикнула. Хруснуло. Виплюнувши відкушену фалангу, вона скривавленим пеньком пальця почала виводити на люкові звивистий, асиметричний символ. Тепер Брідж було геть не важливо, як та перепона, що постала на її шляху, мала працювати за задумом конструкторів — бо тепер важливим було лише те, як вона має працювати для потреб Брідж. Світ змінювався за її сприйняттям, багатозначність символів та невизначеність процесів робили його гнучким та покірним.
Люк прочинився, і скривавлене, виснажене тіло увійшло до невеличкої каюти з чималим кутастим пультом, більше схожим на кріпову арт-інсталяцію. Кажуть, що цей інтерфейс будували просто на тому, що лишився від мі-го. Реверсивний інжиніринг не допоміг визначити, як саме працює ця система — як і більшість систем мі-го, пов’язаних із сингулярним реактором. Тож вирішено було просто адаптувати кінцевий інтерфейс та залишити до спокійніших часів.
Спокійні часи так і не настали. Реконкіста, Марс, Церера, зіткнення на Венері, вихід за астероїдне кільце, перша океанська колонія на Європі… й нарешті — найбільше та найдорожче сафарі в історії людства. Блокада Сатурна. Лови розпочалися шість земних років тому — «вимушена відповідь венеріанській загрозі», як це висвітлили в медіа-просторі. Від Церери до Юпітера — і далі в холодні глибини, до похмурого гіганта. Враховуючи відстані та масштаби, тільки завершувався підготовчий етап.
Non est pax et pristinum chao — tantum bellum.
— Wach auf, Kasandra.
Голос спокійний, але наполегливий, лунає, наче крізь воду. Не відпускає. Але тут так затишно. Реальність навколо темна й тепла, густа й нерухома. Це як перебувати у материнській утробі.
— Wach auf. Komm schon, meine Liebe.
Вона розплющує очі. Відсік з білими стінами, рясно збризнутими червоною кров’ю. Холод, від якого ломить кістки. Біль, що бринить у кожній клітинці шкіри. Жах, яким густо просочене сухе, холодне повітря. З першим вдихом тіло починає тремтіти, м’язи зводить судомою.
— Beruhige dich… AUes ist gut, mein Schatz. Alles ist gut.
Сівши на лежаку, Кассандра роззирається довкола, але не бачить у відсіку нікого. Серед розбитих медичних імплантаторів, діагностів та сканерів живосріблом мерехтить монітор сповіщення. Він розбитий і вкритий кривавими розводами. На ньому ледве проглядає чиєсь обличчя. Голий череп з пергаментною шкірою, щедро оздобленою металевим павутинням єднальних схем. Компактний візор на очах, з шинами, під’єднаними до широкосмугових конекторів на скронях. Майже людський ніс та пишні, старанно доглянуті вуса, тонка покусана губа, що тонкими швами єдналася з біополімерним підборіддям.
— Ні, — шепоче Кассандра. — Я вже була тут. Це вже відбувалося. Я вже переживала це…
— Hör mir zu, Kassandra. Es ist sehr wichtig…
— Я не розумію, — замотала дівчина головою. — Я не розумію, я не розмовляю високою! Я сирота, я з орфанажу, я не…
— Тихіше, тихіше, дитинко. Я розумію, як тобі зараз важко, — голос зробився заспокійливим. — Але ти мусиш вислухати мене і зробити все так, як я скажу. На «Сінано» зчинився заколот. Більшість команди або вбита, або перейшла на бік заколотників. Командування флотом визнало повернення корабля неможливим і прийняло рішення про його знищення. На борту зараз перебуває Вічний переможець. Ти, певне, здогадуєшся, що се означає.