Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
У пасмах диму раптом проступила чиясь постать, довготелеса, але з коротким, кремезним торсом та замалою головою. Хтось із бійців, не вдивляючись, випустив по ній коротку чергу з гвинтівки. М’які кулі застукотіли пласталлю переділки, здіймаючи уздовж траєкторії свого руху подовжні вихори. Постать замиготіла й розчинилася в сірих клубках. Ніхто не чув, як упало тіло.
— Вукміре! — комунікатор на зап’ястку Мілоша ожив. — Чуєш мене? Забирайтеся звідти. Her…
— Іво? Що за лайно?
Комунікатор замовк, наче хтось заважав Боген говорити. Вукмір, власне, й не чекав на відповідь. Відбивши виклик, він оглянув свій загін. Його вигоріла оболонка розжарилася настільки, що навіть друге тіло, те, що існувало в іншому квантовому стані, відчуло жар цього вогню.
— Зараз почнеться, — вишкірився він. — Готуймося, збоченці!
Гучний постріл поглинув кінець фрази. Вогняний спалах розірвав димну заволоку, кинувши на підлогу одразу двох бійців. Їхні голови наче вибухнули хмарами чорних скалок, які злетіли і повисли в густому повітрі. Решта розсипалася, намагаючись відшукати укриття. Залунали постріли та короткі черги. Вукмір, охоплений крижаним, задушливим жахом, застиг на місці. Верескливе хихотіння забулькотіло в спаленій горлянці, коли з диму виступила нова постать — у масивних обладунках, зростом як марсіанин, але статурою як терранин. Y-подібний візор жеврів розпеченою бронзою. В руках він тримав якусь до біса прадавню переламну рушницю. Товсті пальці на диво вправно вивільнили стріляні гільзи з трьох люф, відкинувши їх геть, й так само спритно вставили на їхнє місце три картриджі, що їх до того невловним рухом витягли з контейнера на поясі. Кулі штурмових гвинтівок били просто у нього, але він навіть не намагався ховатися. Ті, що влучали, розплющувалися об броньовані пластини або рикошетили. Деякі ж немов просто проходили крізь нього, так ніби це була лише стереограма.
Рушниця клацнула, змикаючись, вистріливши майже в той самий момент. Вукмір відчув, як рій розжареного шроту проходить крізь його груди й живіт, трощить ребра, вивертає лопатки, роздирає те, що ще залишалося від внутрішніх органів.
Вукміра переконували, що при єднанні з вампіром його тіло перебуватиме в іншому шарі реальності, що згорить лише віддзеркалення, що відтоді його не зможуть поранити, страждати буде лише віддзеркалене тіло. Так воно й було — дотепер. Але зараз біль повернувся. Жахливий. Нестерпний.
Штурмовик переступив через тіло Вукміра. Картечниця відправилася за спину, тим часом револьвер закінчував розпочату нею роботу. Здавалося неймовірним, що така швидкість у поєднані з влучністю притаманні суто механічній зброї, настільки застарілій, що нею мали припинити користуватися ще до часів Дзіпанґу. Мілош був іще живий, коли все скінчилося — бій не тривав і хвилини. Штурмовик вивільнив стріляні гільзи, що повільно опустилися на пошматовані груди Вукміра. Цього разу він перезаряджав зброю швидко, але не блискавично. Поспішати йому було нікуди. Закінчивши, сховав зброю в кобуру.
Мілош хотів щось сказати йому, висловити своє захоплення, яке відчув, той захват, що опанував ним з першого ж погляду. Але горло не слухалося, заповнене гарячим, густим слизом. Він спробував поворушитися, звів голову, дивлячись, як здіймаються слабкі вогники над рваними ранами, як лущиться та відстає циндра, оголюючи чорно-червоне м’ясо, пульсуюче, вкрите кривавими бульбашками.