Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Третя частина
РОЗРИВ І ТЯГЛІСТЬ. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА НОВИЙ ЧАС
X
ХРИСТИЯНСТВО ЯК ФІЛОСОФІЯ ОДКРОВЕННЯ
Самовизначення християнства як філософії
Від самого початку християнство — таке, яким воно постає у словах Ісуса, проголошує неминучість кінця світу та пришестя царства Божого. Це послання було зовсім чужим грецькій ментальності та філософському поглядові на речі, оскільки походило з універсуму юдейської думки і спиралося на його основоположні поняття, незважаючи на те, що радикально змінювало цей універсум. На перший погляд, ніщо не давало підстав вважати, що через століття після смерті Христа деякі християни ставитимуться до християнства не просто як до якоїсь окремої філософії, тобто як до одного з феноменів грецької культури, а як до філософії взагалі, вічної філософії. Водночас, не варто забувати, що між юдаїзмом та грецькою філософією віддавна існував зв’язок, найбільш відомим прикладом якого може слугувати Філон Александрійський — юдейський філософ християнської доби. У традиції цього зв’язку поняття посередника між Богом та Світом, що зветься Софія або Логос, відігравало центральну роль. Логос був для неї животворчим Словом (І сказав Бог: «Нехай буде світло»[717]), а також одкровенням Бога. Саме з цієї позиції потрібно розглядати відомий пролог Євангелія від Йоана:
Споконвіку [або «В принципі», тобто в Бозі, як це розуміли деякі екзегети — П.А.] було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог […] З Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього. У Ньому було життя, і життя було — світло людей […] І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого[718].
Християнська філософія стала можливою саме з огляду на двозначність слова Логос. Після Геракліта поняття Логосу стало центральним концептом грецької філософії, оскільки воно може означати одночасно «слово», «дискурс» та «розум». Зокрема, стоїки вважали, що Логос, зрозумілий як раціональна сила, був іманентний світові, людській природі та кожному індивідові. Ось чому, ототожнюючи Ісуса з вічним Логосом та Сином Божим, пролог Євангелія від Йоана зробив можливим уявлення про християнство як про філософію. Субстанційне слово Бога може мислитись як Розум, що творить світ та скеровує людську думку. Втім, неоплатонік Амелій, учень Плотина, вважав цей пролог філософським текстом, коли писав:
Таким чином, саме тут є Логос, завдяки якому були створені всі породжувані речі, тоді як він сам є завжди, як сказав Геракліт[719], а Варвар [апостол Йоан — П.А.] говорить про нього, що він був «з Богом» та що він «є Богом», за яким визнається статус та гідність принципу, оскільки «через нього все сталося», «що все, що було створене, отримало в ньому природу живого, життя та буття», що він втілюється та що, зодягнувшись у плоть, він набув вигляду людини, але у такий спосіб, що являє, водночас, свою велич і, звільнений, знову набуває божественності, стає тим Богом, яким був до того, як зійшов у тілесний світ та втілився і став людиною[720].
На думку Амелія[721], апостол Йоан, якого він називає Варваром, описав у своєму пролозі Душу Світу, яка є божественною, однак у певний спосіб змішаною з тілом. Важливою є не стільки запропонована Амелієм інтерпретація, скільки визнання філософом-неоплатоніком спорідненості між словником євангеліста та словником, властивим філософії.
Починаючи з II століття після Різдва Христового, християнські автори, яких назвали апологетами, оскільки вони намагалися подати християнство у формі, зрозумілій греко-латинському світу, використовували поняття Логосу, щоб визначити християнство як філософію. Грецькі філософи, кажуть вони, досі знали лише частинки Логосу[722], тобто елементи істинного Дискурсу та досконалого Розуму, однак християни володіють Логосом, тобто істинним Дискурсом та досконалим Розумом, втіленим в Ісусі Христі. Якщо філософувати означає жити згідно з Розумом, то християни є філософами, оскільки живуть згідно з божественним Логосом[723]. Ця трансформація християнства у філософію здійснюватиметься ще в Александрії III століття у Климента Александрійського, для якого християнство як повне одкровення Логосу є істинною філософією, що «вчить нас поводитися так, щоб бути подібними Богові та прийняти божественний план як керівний принцип усього нашого виховання»[724].
717
С. 307 — Бут. 1:3; тут і далі Біблія цитується у перекладі І. Хоменка, скорочення біблійних книг подаються також за вид. І. Хоменка. — Прим. перекладача.
718
С. 308 Йо. 1:1, 3—4, 14. — Прим. перекладача.
719
Геракліт, фрагметн В 1, Les Présocratiques, р. 145.
720
Амелій у Євсевія, Євангельські приготування, XI, 19.
721
Див.: Brisson L. Amélius. Sa vie, son oeuvre, sa doctrine, son style // Aufstieg und Niedergang der römischen Welt / Hrsg. W. Haase, H. Temporini. — II, Bd. 36.2. — S. 840—843.
722
Юстин, Апологія, II, 8, 1; 13, 3 (див.: Wartelle A. Saint Justin, Apologies / Intr., texte, trad. et comm. — Paris, 1987).
723
Юстин, Апологія, І, 46, 3—4.
724
Климент Александрійський, Стромати, І, 11, 52, 3 (trad. Mondésert, Cerf, collection Sources chrétiennes; надалі посилання на це видання позначено абревіатурою SC). Див. також цікавий текст Григорія Чудотворця «Подяка Орігену», який описує школу Орігена як традиційну філософську школу, з любов'ю між вчителем та учнями, діалектичними вправами, а також з підпорядкуванням філософії християнській теології.