Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Якщо побачиш людину, яку не лякають небезпеки, не зворушують пристрасті, людину, щасливу в нещасті, спокійну серед негоди, того, хто дивиться на всіх інших людей, мовби з висоти, а на богів — наче на рівних собі, то хіба не переймешся повагою до такого? […] У кожній доброчесній людині селиться якийсь бог. […] У кожній, повторюю, доброчесній людині … селиться, хоч і невидимий, бог якийсь[709].
Споглядати світ та споглядати мудрість означає, зрештою, філософувати, це означає здійснювати внутрішнє перетворення, якусь зміну бачення, яка уможливить одночасне пізнання двох речей, яким рідко приділяють достатньо уваги, а саме, величі світу та величі норми, якою є мудрець: «зоряне небо наді мною та моральний закон у мені»[710].
Висновки
Дуже легко іронізувати над цим практично неприступним ідеалом мудреця, якого філософ не в змозі досягнути. Модерні європейці не стримуються від зауважень на кшталт «ностальгічного та свідомого ірреалізму цієї примари»[711]; Давні автори, разом з сатириком Лукіаном[712], глузували над невдахами, які все своє життя провели в зусиллях та очікуванні, так і не досягнувши мудрості. В них говорить грубий здоровий глузд, який не зрозумів важливості визначення філософа як не-мудреця у «Бенкеті» Платона, визначення, яке все-таки дало Канту змогу зрозуміти істинний статус філософа[713]. Легко насміхатися над іншими. Це можна робити з повним правом лише тоді, коли філософи задовольняються балаканиною про ідеал мудреця. Проте якщо вони прийняли рішення вправлятися у мудрості, яке має реальні тяжкі і серйозні наслідки, то заслуговують на нашу повагу, навіть якщо їхні успіхи на цьому шляху є мінімальними. Тут можна скористатися формулою Ж. Бувреса, яку він використовує для вираження однієї ідеї Вітґенштайна: йдеться лише про те, щоб дізнатися, яку «особисту ціну вони заплатили» за право говорити про свої зусилля у напрямку мудрості[714].
Незважаючи на мою стриманість щодо використання порівняльного методу у філософії, я хотів закінчити цей розділ наголошенням близькості опису екзистенційних джерел містичного досвіду, який М. Юлен дає на основі буддизму, та характеристик ідеалу античного мудреця: схожість між цими духовними вправами видалася мені вражаючою. Проте яким було моє здивування, коли я, перечитуючи «Хрісіппа» Е. Бреє наштовхнувся на аналогічний моєму хід думки! Написавши:
Ця концепція мудреця, який є вищим за людськість, позбавлений помилок і страждань, була притаманною тоді не лише стоїкам; після кініків [можна було б навіть сказати: після Сократа та Платона — П.А.] вона є концепцією, спільною всім школам,
він цитує у примітці буддистський опис мудреця:
Непереможний, бо знає та розуміє все, позбавлений тягаря подій та існування, без жодної потреби — таким є той, кого можна прославляти як мудреця […] Самотній мандрівник, якого не турбує ні слава, ні осуд […] який веде інших, проте його не веде ніхто: таким є той, кого можна віншувати як мудреця[715].
Саме ця ідея «позбавлення тягаря» привернула мою увагу в описі М. Юлена і, як мені видалося, вона певною мірою є аналогією духовному досвіду, що надихає ідеальну постать античного мудреця. М. Юлен насправді показує, що у першій з чотирьох «шляхетних істин» буддизму — «Все є стражданням» — слово «страждання» означає не стільки страждання, скільки «чергування болі та радості, їх нерозривну суміш, їхній контраст, їхнє взаємне обумовлення». Тягар — це опозиція, яку утвердження замкнутої на собі індивідуальності встановлює між приємним та неприємним, між «добрим-для-мене» та «поганим-для-мене», і яка зобов’язує людину завжди турбуватися про свої інтереси. За цією опозицією стає помітною постійна присутність «глухого незадоволення, що постає знову і знову», яке, якщо можна так сказати, є екзистенційною тривогою. Саме для того, щоб позбутися цього «незадоволення», потрібно насмілитися «позбавитися тягаря»:
Захоплені та стурбовані задоволенням наших мирських інтересів, ми не маємо жодного уявлення про полегшення, яке може дати позбавлення від тягаря, тобто відмова від ствердження самих себе за будь-яку ціну: на противагу порядкові світу та за рахунок інших[716].
709
Сенека, Моральні листи до Луцилія, XLI, 3—4. Див. також: Hadot І. Seneca… — Р. 94.
710
Kant Е. Critique de la raison pratique. — Paris, 1983. — P. 175.
711
Veyne P. Introduction // Sénèque. Entretiens. Lettres à Lucilius… — P. CX.
712
Лукіан, Гермотім, гл. 77.
713
Див. нижче, Р. 345—352 [у електронній версії — розділ Незнищенність концепції філософії як способу життя. — Прим. верстальника.].
714
Bouveresse J. Wittgenstein, la rime et la raison. — Paris, 1973. — P. 74; див. нижче, c. 338—339 [у електронній версії — розділ Віртуози розуму. — Прим. верстальника.].
715
Bréhier E. Chrysippe. — P. 219, n. 1.
716
Hulin М. La Mystique sauvage… P. 243, 238—242.