Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Насправді в рукописній версії навіть сильніше наголошується на цьому аспекті; в опублікованих текстах пом’якшено деякі «іноземні» мотиви або замінено їх більш «корінними» відповідниками. У «Невському проспекті» тавтологічна рукописна лютеранская кирка (кирка від німецького Kirche означає «лютеранську церкву»; ПСС 3, 378) замінена у друкованій версії російським словом церковь (ПСС 3, 46). Розовые мадмуазели стають розовыми славянками (ПСС 3, 342). У рукописі «Щоденника божевільного» будинок чиновника-бюрократа Звєркова заповнений безліччю чиновників і поляків (ПСС 3, 196; високопосадовці часто влаштовували державні установи у своїх будинках). У друкованій версії поляків замінено «людьми, які живуть за містом», приезжими (ПСС 3, 555)[213]. Редактори ПСС пояснюють цю зміну цензурою. Швидше за все, цензори не схвалювали образ свого уряду як керованого інородцями, особливо поляками, які від епохи Алєксандра Першого підозрювались у зраді. Це також, можливо, пояснює, чому найвідоміший із гоголівських персонажів із числа дрібних чиновників — Акакій Акакієвич Башмачкін із «Шинелі» — врешті-решт, отримує російське прізвище, хоча його оригінальне прізвище було польським — Тишкевич (ПСС 3, 451).
У «Невському проспекті» культивується образ Петербурга як вавилонського змішання національностей за допомогою повторення мотиву іноземного мовлення та прийому міжмовної незрозумілості. У сні про свій візит до борделю, де відбувається щось на кшталт вечірки (гоголівська сатира на світські салонні зібрання), Піскарьова вражає надмір англійських і французьких слів (ПСС 3, 24). Його розмову із загадковою жінкою, якою він був зачарований, брутально перебиває страшний чоловік, що звертається до неї на каком-то непонятном для Пискарева языке (ПСС 3, 26). Перс — торговець опіумом розмовляє неграмотною російською, називаючи себе в жіночому роді (ПСС 3, 29). Піроґов стає свідком російсько-німецької говірки в розмові між Шиллером і його дружиною, яка у друкованому тексті транскрибована кирилицею, а в рукописній версії з’явилась у латинському написанні: «Mein Frau!» закричал он. «Was wollen sie doch?» отвечала блондинка. «Gehen sie на кухня!» (Гензи на кухня; ПСС 3, 40 і 371). Шиллерова російська, як і в перса, неграмотна. Отже, в повісті виходить на передній план тема різних мов і їхнього «неприродного» змішання.
Будучи радше націоналістом, аніж мультикультуралістом, Гоголь сприймав такий брак цілісної ідентичності й органічної культури як тривожний і навіть демонічний. Невизначена національність, яка складається з рис різних націй, для Гоголя однозначно притаманна диявольським лиходіям, на кшталт батька Катерини зі «Страшної помсти». У пом’якшеній версії ця демонічна якість також стосується багатонаціонального Петербурга. У фінальному образі Невського проспекту в однойменній повісті, на противагу до початкової риторики панегірика, наголошено на зловісності найвідомішої вулиці Петербурга й усієї Росії:
О, не верьте этому Невскому проспекту!.. Всё обман, всё мечта, всё не то, чем кажется!.. Далее, ради бога, далее от фонаря! и скорее, сколько можно скорее, проходите мимо. Это счастие еще, если отделаетесь тем, что он зальет щегольской сюртук ваш вонючим своим маслом. Но и кроме фонаря всё дышет обманом. Он лжет во всякое время, этот Невский проспект, но более всего тогда, когда ночь сгущенною массою наляжет на него и отделит белые и палевые стены домов, когда весь город превратится в гром и блеск, мириады карет валятся с мостов, форейторы кричат и прыгают на лошадях и когда сам демон зажигает лампы для того только, чтобы показать всё не в настоящем виде (ПСС 3, 46).
На думку Міхаїла Епштейна, гуркіт, яскраве світло та спотворений вигляд речей — стандартні риси гоголівського демонічного образу Росії[214]. Поява самого демона, котрий освітлює петербурзьку пам’ятку, завершує інфернальний образ міста, де під блискучою поверхнею криється безодня деструктивних сил, які в одну мить можуть знищити людину.
Через брак національної цілісності Петербург постає як класичний гоголівський «необмежений» простір, якщо використовувати термін Роберта Маґуайра: його кордони мають пористу структуру й дозволяють вторгнення ворожих іноземних елементів[215]. Хоча Гоголь і далекий від демонізації всіх іноземців, багатонаціональне населення Петербурга явно сприяє його баченню екзистенційної нестабільності в самому серці імперської Росії. Лихвар у «Портреті» є втіленням демонічного іноземця, есенцією неросійської інакшості. Він одягнений у широкую азиатскую рясу, у нього совершенно южные риси обличчя, темно-оливкового кольору, та невизначена національність: Был ли он грек, или армянин, или молдаван, — этого никто не знал (ПСС 3, 431). Типовий аутсайдер, він символізує собою вторгнення чужорідності, яку Петербург, на свій власний ризик, вітає та якій дає притулок. У ширшому сенсі, цю якість Петербурга поділяє вся Росія. Це тривожне імперське становище проблематизує статус Росії як нації, а також ставить під загрозу та «розв’язує» її простір, роблячи вразливою до ворожих зовнішніх сил.
213
Редактори ПСС вибірково відновили рукописні варіанти для їхньої «канонічної» версії «Щоденника божевільного» (ПСС 3, 193—214). Це спричинило появу тексту, який не відповідає жодному з опублікованих текстів повісті («Арабески» або зібрання творів 1842 року) та його рукописній версії. Однак я хотіла б розглядати цей гоголівський текст таким, як він був для його сучасників. Тому я відновлюватиму опубліковану версію з варіантів ПСС, зазначаючи в кожному випадку відповідний номер сторінки. Див. варіанти в ПСС 3, 553—571, і пояснення редакційного рішення у ПСС 3, 698—700.
214
Эпштейн Михаил, «Ирония стиля: демоническое в образе России у Гоголя», Новое литературное обозрение 19 (1996): 129—147.
215
Robert Maguire, Exploring Gogol (Stanford, Calif.: Stanford Univ. Press, 1994), 3—93.