Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Ет, хай йому біс! Таж вас будь-який лягавий міг схопити!
Чоловік говорив розважливо, про речі, здається, ясні та зрозумілі. І його вразив тон, яким йому відповів Фантомас.
— Бедо, — холодно мовив злочинець, міряючи поглядом свого частого спільника. — Бедо, ти верзеш дурниці, і якби я не був сьогодні в доброму гуморі, я б тобі показав, як сумніватись у мені й моїх задумах. — Фантомас посміхнувся, ніби згадавши щось утішне. — Я виправдав сина, — спокійно повів він далі, — а щодо Жюва… Не зовсім певен, що вбив його, але сподіваюсь.
То була сенсаційна новина, і похмурий волоцюга, що стояв біля Фантомаса, аж підстрибнув на радощах.
— Кажете, що прикінчили Жюва? І виправдали сина? Отакої! Я вже вас зовсім не розумію… Дозвольте вас запитати, хазяїне?
Фантомас не терпів, коли хтось із спільників розпитував його. Проте цього дня він був у чудовому настрої.
— Я тобі зараз кількома словами поясню… — І швидко переповів про вранішні події. Урвавши вітання, якими став обсипати його волоцюга, він і додав: — Берімося тепер до іншого. Мої накази, сподіваюсь, ти виконав? Одяг приніс?
— Атож, хазяїне, — відповів Бедо, — я приніс усе потрібне для гримування. Проте не знаю, де це можна зробити… В машині — то всяке може трапитись. Та й людей скрізь повно…
Фантомаса, проте це не тривожило. Вислухавши Бедо, він здвигнув плечима.
— Яка ж ти дитина! — мовив він. Тоді тицьнув рукою на музей: — А коли он там? Невже гадаєш, що такої пори хоч хто-небудь є в залі старожитностей? Мій любий, музеї, які з усіх установ насамперед призначені для публіки, — найбезлюдніші місця, це ж відомо.
І справді, невдовзі з Лувру вийшли двоє чоловіків, в яких найдосвідченіший поліцейський, окрім хіба Жюва, нізащо не впізнав би ні Бедо, ні Фантомаса! Двоє підстаркуватих людей, двоє добропорядних лимарів у синіх блузах, що несли добре знайомі скриньки з інструментами. На їхніх головах, як веліла паризька мода, стриміли набакир невеликі засмальцьовані кашкети; вони напрочуд пасували до їхнього вбрання.
— Хазяїне, — запитав Бедо, — а куди ми йдемо?
— До тебе, — поважно відповів Фантомас.
— За дитиною? — спитав Бедо.
— За дитиною, — потвердив Фантомас. І пішов уперед, ведучи свого товариша, який сліпо корився йому, вочевидь не розуміючи, що хазяїн надумав, проте ладний віддано і беззастережно виконати все, що той скаже. На мить Фантомас замислився, а потім звернувся до поплічника: — Бедо, ми працюватимемо вдвох. Нещодавно ти зробив мені послугу, і я сказав тобі, що віддячу. А я свого слова дотримуюсь. Те, що ми зробимо, дасть нам гроші, і ми поділимо їх порівну.
Бедо аж витріщився від подиву.
— Господи! — зойкнув він. — Та це ж з біса добре! Бо в мене й справді з грошима сутужно, а коли так… А що за робота?
Фантомас удоволено посміхнувся.
— Спершу нам треба помститися, — мовив він, — помститися Жювові, напавши на того, кого він захищає!.. Ми нарешті забагатіємо. — Фантомас пильно глянув на Бедо: — Ми вб'ємо малого Убера, — коротко кинув він.
— Вб'ємо малого Убера? — скривився Бедо. — Хай йому біс! Невже це таке прибуткове діло?
Фантомас лише всміхнувся на це безглузде запитання.
— Дурнику! — майже лагідно мовив він.
Та Бедо не йняв віри.
— Це ж надто з багатьма треба буде ділитися: вам, мені, Маріусу, який викрав дитину, Клодові, що про все довідався.
Фантомас зареготав. Атож, радість цього нелюда, що збирався занапастити дитину, була просто сатанинською. Жахав той спокій, з яким цей негідник завжди був готовий до все нових і ще тяжчих злочинів.
О так, прізвисько «кат», яким нагородили Фантомаса, цілком пасувало йому! Жодне звірство не зворушувало його. Його не зупиняла будь-яка ницість.
Фантомас став на диво балакучим.
— Невже ти й справді, — захлинався він сміхом, — гадаєш, що нас так багато? Дурнику!.. Але знай, що ті прибутки нам треба ділити лише на двох — тобі й мені. Клод — це той самий Маріус, а Маріус, коли хочеш знати, це я!
Бедо не відповів. Заброда був у такому захваті від вигадливості хазяїна, якого просто обожнював, що не знав, що й казати. Кілька хвилин тому він дізнався, що Міньяс — не хто інший, як Фантомас. А тепер йому кажуть, що санітар Клод і підступний Маріус — теж Фантомас. Бедо був спантеличений, дивуючись, чи не може Фантомас, мов Протей, прибирати стільки подоб, скільки йому заманеться. Чи не здатен він прибрати зразу сотню личин, коли цього потребуватиме.
— Ви людина з десятками облич, — нарешті озвався він. І знову вмовк, бо Фантомас, зневажливо всміхнувшись на захват свого поплічника, знаком звелів йому мовчати.