Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Фантомас, проте, не плекав ілюзій щодо того, скільки часу зберігатиме Міньясову подобу. Якщо Жюв знав ціну Фантомасові, то й Фантомас не забував, як майстерно інспектор розгадував найхимерніші злочинні задуми, розслідував найскладніші випадки.
— У Міньяровій подобі, — казав собі Фантомас, — мене викриють за два тижні. Отже, через два тижні я вже, мабуть, не матиму змоги бути біля Елен.
І тоді він задумав інше! Адже справді, хіба йому стане гірше, навіть коли його змусять позбутися подоби Міньяса, якщо він зможе ще трохи побути біля рідної дитини в якійсь іншій подобі? Винятково сміливий, украй спритний, він удався до ще однієї вигадки, до ніби невигадливих хитрощів, які, проте, ні в кого не викликали підозри. Але чимшвидше розпрощатися з образом Міньяса, який ще міг знадобитися, Фантомас не прагнув. У нього скрізь були спільники, будь-хто, як він сам обмовився, міг стати його жертвою, скрізь виявлявся його безмежний вплив.
Вправним шахраюванням, легко здійсненим у канцелярії міністерства юстиції, йому вдалося, дарма що сам нібито був грек, втрапити до списків присяжних, які, втім, вважалися найзанедбанішими серед усіх офіційних паперів. Ставши членом суду присяжних, Фантомас не менш спритно став його головою, а тоді й скористався своїм незвичайним становищем, щоб порятувати сина.
Фантомас, щойно повернувшися з присяжними до залу засідань, відшукав очима інспектора. Напрочуд спостережливий і прозірливий, він одразу помітив Жювове збудження й нетерпіння, навіть завважив, що права рука інспектора в кишені, стискаючи, певно, револьвер. Фантомас уже не сумнівався, що Жюв викрив його, що він здогадався, хто насправді той Міньяс. Отже, Жюв збирається напасти!
Але як він гадає це зробити? Що інспектор чинитиме? Бандит на хвилину аж злякався. «Якщо Жюв заговорить, перш ніж я оголошу присуд присяжних, — думав він, — то зчиниться веремія. А що присуду не буде оголошено, Владімір опиниться в смертельній небезпеці: адже розгляд його справи можуть перенести на інший день, і де певність, що тоді я зможу врятувати його».
«Жюв хоче мене схопити, — міркував Фантомас, — отже, слід пильнуватися». Він підвівся й зачитав виправдальний вирок, до якого так зухвало змусив суддів, своїх колег.
Усе відбулося точнісінько так, як і передбачив Фантомас. Уведений в оману спокоєм злочинця, Жюв, що збирався заарештувати Фантомаса, почекав, поки оголосять вирок. Він гадав, ніби те нічого не важить, бо Фантомаса заарештують і присуд скасують. Саме тоді, коли Фантомас і сподівався, і Жюв кинувся на нього, гадаючи заскочити зненацька. Геній злочину незворушно витяг револьвер, добре зваживши, що інспектора вбити не важко. Стріляючи, Фантомас побачив, як Жюв упав. «Поцілив я чи ні?» — змайнула думка. Але присяжні, що стояли позаду, гуртом кинулися до нього, ще мить — і в нього вчепляться десятки рук. Фантомас, не втрачаючи самовладання, відразу збагнув це. Він перескочив через бар'єр суддівської трибуни, стрибнув у зал, затерся в юрбу і сягнистим кроком, проте не бігцем, аби не привертати уваги, залишив зал засідань.
Збігши сходами до великого вестибюля, Фантомас зупинився, щоб упевнитися, чи помітили його вихід, наслухаючи, т не біжать за ним навздогін.
Проте всюди було тихо, і він посміхнувся: «От і добре. Я, мабуть, убив Жюва. Через годину про все дізнаюся з газети».
Фантомас вийшов з Палацу правосуддя, навіть не зазирнувши до канцелярії, де, безперечно, молодий адвокат, що захищав його сина, завершував формальності звільнення з-під варти. Владімір у безпеці! Фантомас заопікується ним трохи згодом.
Злочинець зупинив таксі.
— Підкиньте мене, — сказав він, — на площу Згоди.
Таксі мчало швидко й саме проминало Лувр, коли бандит загрюкав у перегородку:
— Зупиніться!
Таксі під'їхало до тротуару, Фантомас заплатив і вийшов. Тоді вернувся назад, зайшов під Луврські арки й подався на Карусельний майдан. Ішов він швидко і незабаром опинився біля пам'ятника Гамбетті, поряд з яким сидів чоловік і мирно читав газету.
— А ти пунктуальний, — сказав Фантомас, кладучи йому руку на плече. — Це дуже добре.
Чоловік підскочив.
— Ох, а я вже переживав, хазяїне.
— З якої речі? — спитав Фантомас.
На таке нехитре запитання спільник обурився.
— Хазяїне, та ви що? — згукнув він. — Це вже занадто! Як мені не хвилюватися, коли коїться жахливе… Я ж знаю, що ви на суді. І боявся, що засудять вашого сина, що, може, й вас…
— Мене? — здивувався Фантомас.