Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Тепер він уже тільки нишком, здебільшого вночі, читав усе, що тільки міг знайти в бібліотеці про полярні мандрівки. Замучив бібліотекарку проханням знайти йому книжку про подорожі. «Про рейси по арктичних морях», — нагадував їй щоразу. Коли забракло норвезьких, датських і шведських книжок, потягся до англійських. Раз у раз заглядаючи в словник, він з трудом долав сторінку за сторінкою, але намагався все зрозуміти.
Уяву юнака вразила трагічна доля учасників американської експедиції, вирядженої за програмою Першого міжнародного полярного року на північно-західне узбережжя Гренландії. До «чорної сторінки арктичної історії», як називала цю експедицію преса, Руал повертався багато разів. Знаючи з книжок Далеку Північ, як мало хто в Норвегії, він не міг зрозуміти, чому у Вашінгтоні керівником полярної експедиції легковажно призначили лейтенанта кавалерії, якого «хтось комусь порекомендував». Тому що молодий військовослужбовець не захоплювався дослідженнями і не багато знав про Арктику, на поміч йому було приставлено відомого мандрівника, котрий багато років провів у країнах… тропічних. На довершення всього недосвідченому керівникові підібрали команду не з науковців чи призвичаєних до суворих умов Арктики моряків, а з солдатів-піхотинців. Замість послати їх на службу в яке-небудь спокійне гарнізонне містечко, де безтурботно минало б їхнє життя, солдатів не вагаючись вирядили під вісімдесят другий градус північної широти.
Руал послідовно записував у зошит події, що відбувалися протягом довгих жахливих місяців цієї експедиції, занотовував дати і маршрути переходів, температуру повітря. Намагався з'ясувати, яких помилок припустилися її учасники, що спричинилося до трагічних наслідків.
Увечері, закривши книжку, він довго не міг заснути. В сутінках кімнати, ледь підсвітлених жовтавим полум'ям газового ліхтаря, що блимав на вулиці, йому ввижалися барвисті смуги полярного сяйва, яке під час довгих трьох зимівок було єдиним світлом для учасників експедиції Грілі.
КОЛИ КЕРІВНИК ВТРАЧАЄ ВІРУ
— Он вони! — закричав раптом моряк, побачивши полиняле шмаття зірчасто-смугастого прапора, що ледве помітно тріпотів серед скель.
— Грілі, Грілі! — загукали й інші і побігли до низького намету.
Їм відповіла тиша.
— Мабуть, вимерли всі, — з жахом прошепотів хтось, наткнувшись на закостенілий труп.
Недалечко лежали ще два, присипані снігом. Якийсь моряк вибухнув плачем, інші гарячково різали ножами замерзлий жорсткий, немов бляха, брезент німотного намету.
«Тут були люди, але жоден з них навіть не поворухнувся, не здригнувся, — розповідав згодом керівник рятувальної групи з корабля «Зетіс». — В одного були осклянілі, непритомні очі, щелепа відвисла, як у трупа. Здавалося, що він мертвий. Другий лежав, мов колода, скалічений, без ступнів ніг і кистей рук, до культі правої руки була прив'язана ложка. В кутку збилися купкою ще чотири виснажені постаті. Хтось у брудному лахмітті, з довгою закустраною бородою, схожий скоріше на скелет, ніж на живу людину, бувши вже не в силі втриматися на опухлих ногах, приповз до мене рачки.
— Лейтенант Грілі? — запитав я, сам собі не вірячи.
— Так, це я, — ледве вимовив той якимсь глухим, дерев'яним голосом. — Зосталося нас тільки семеро, помираємо, зробили все, що було нам під силу. Ви самі пересвідчитеся в цьому.
І знеможений упав на землю».
Моряки «Зетіса» перш за все почали годувати цих напівбожевільних від голоду людей.
Довелось потузатися з Грілі, щоб відібрати в нього банку м'ясних консервів, на яку він накинувся, мов голодний звір.
З двадцяти чотирьох учасників експедиції живими лишилися тільки семеро. Семеро скелетів.
«З голоду нам корчило животи, — згадував потім один з потерпілих. — Ми відкрили бочку із сухарями для собак, — та вони, як виявилося, були зіпсовані — цвілі, аж зелені від плісняви… Однак їх миттю розхапали, навіть крихти виколупували із снігу».
Глибоко вражені побаченим, учасники рятувальної виправи поступово довідалися про страшні злигодні, яких зазнала ця злощасна експедиція. То була низка суцільних трагічних непорозумінь.
На Далеку Північ американці, очолювані Грілі, прибули весною 1881 року на кораблі «Протей».
Спочатку все складалося нібито якнайкраще. Через місяць після висадки на березі затоки Леді Франклін на Землі Елсміра вже було зведено дерев'яні бараки станції «Форт Конжер». Арктична зима не злякала учасників експедиції. Сповнені запалу солдати навіть хвалили Гренландію.