Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Бронхіт, як і передбачав лікар Свенсон, швидко минув, і фру Амундсен пробачила синові, втішена тим, що він розкаявся й одужав.

Наполегливо загартовуючи свій організм, шістнадцятирічний хлопець навіть не підозрював, що одночасно виробляє в собі терпеливість, волю і витривалість. «Найкраще вчитися на власних помилках», — не раз записував він у своїх зошитах. Спав тепер на килимку біля ліжка, укриваючись тільки пальтом чи навіть газетами. Мерз, але не відступав.

Ханна Хенрікке вмовляла його, щоб він ходив на шкільні вечори, але все даремно.

— Ну що в мене спільного з тими дівчиськами? Їх зовсім не цікавить те, що я їм розповідаю. А плітки мене не цікавлять. Дурні гуски. Вони вміють лише пасти очима. Шкода час гаяти.

— А Маргарет? Вона ж мила, гарна, хазяйновита і дуже любить тебе.

— Маргарет то зовсім інше. Але з нею краще зустрічатися на лижній прогулянці чи на ковзанці.

У той час Руал і справді не міг розраховувати на успіх у дівчат: танцював він погано, говорив мало, ні до котрої не залицявся і не приховував, що йому з ними нудно.

Маргарет була виняток: вона терпеливо слухала все, що він їй розповідав. Улещена його прихильністю, дівчина із запалом завчала напам'ять важкі навігаційні терміни. Уже знала, чим бейдевінд різниться від фордевінда, що таке боцманський вузол і як оканачують вітрила. Ванти, стеньги, бушприти танцювали в її голові якийсь шалений танець, але дівчина не здавалась і слухняно читала все, що їй радив Руал. Не могла тільки зрозуміти, чому полярники добровільно прирікають себе на страшне, сповнене самопожертв життя. Одначе вона ніколи не наважилася б запитати про це Руала. Дивлячись у його збуджене обличчя, вона ледве тамувала позіхання, заприсягнувшись у думці, що колись виб'є йому з голови це дивацьке захоплення. Він бачитиме тільки її і тільки їй дивитиметься в очі.