Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Склад зяяв пусткою… В куточку стояло лише два мішечки з харчами, залишені мов на посміховисько. Лист капітана розкрив страшну таємницю. Рік тому «Протей» розтрощила крига за двісті кілометрів од затоки Леді Франклін. Щоправда, якесь випадково зустрінуте китобійне судно врятувало потерпілих, але налякані катастрофою і раді, що їм пощастило вибратися живими з цього білого пекла, вони не подбали про долю Грілі. «…Не втрачайте надії і відваги, тримайтеся», — так закінчувався лист капітана. Легко йому було кинути на вітер ці слова…
Що ж залишалось американцям? Іти далі, якнайдалі на південь.
Страшна піша мандрівка закінчилась нарешті на Мисі Сабіпи над протокою Шмідта. «Може, сюди швидше надійде весною допомога», — вирішив Грілі.
«…Чому не вислали іншого корабля на порятунок? Невже про нас забули на батьківщині чи, може, вважають, що ми вже загинули?» — подумки запитував себе кожен учасник експедиції. Проте жоден не осмілювався висловити свій сумнів уголос, бо все одно ніхто нічого втішного не міг сказати.
Начальпик експедиції припустився ще однієї помилки. Він не схотів попросити допомоги у мисливців з ескімоського поселення, що лежало всього за шістдесят кілометрів од Мису Сабіпи. Грілі не любив ескімосів. Їхні простакуватість, неотесаність, бруд дратували його. Расові передсуди не дозволили йому «втратити своє обличчя», — як він сам пізніше писав. «Це ж дикуни, нездатні зрозуміти великої дослідницької мети, яку перед нами поставлено. Вони тільки заважатимуть мені», — пояснював він своїм підлеглим, відмовляючись від послуг ескімоських провідників. А коли нарешті побачив, що експедиції доведеться зостатися на третю вимушену зимівлю, поступився і вирішив послати до поселення двох розвідників. Та було вже пізно. На перешкоді їм стали крижані тороси. Запасу провіанту, який мали полярники напередодні третьої зимівлі, могло вистачити лише днів на сорок, а їм треба було пережити ще двісті п'ятдесят…
Перед початком третьої полярної ночі забуті богом і людьми учасники експедиції Грілі ледве встигли спорудити халупу з кам'яних брил. Невдовзі в ній запанували голод та розпач, які диктували людям свої невблаганні закони.
По закінченні Першого полярного року сорок вісім станцій завершили свою роботу за міжнародною програмою і учасники експедицій повернулися до своїх країн. Розпочалось опрацювання наслідків спостережень, які провадили полярники протягом довгих місяців. Не було тільки вістей про експедицію Грілі. У людей ще не стерлася з пам'яті трагедія, що спіткала американських мандрівників Хейса[12] і Кейна[13] які декілька років тому спробували досягти Північного полюса, вважаючи, що там є «не вкрите кригою море», — і громадськість Сполучених Штатів зрештою усвідомила, в якій небезпеці міг опинитися Грілі. Не забулася ще катастрофа американського корабля «Жаннетта», роздавленого кригою недалеко від Новосибірських островів, і трагічна доля його керівника лейтенанта Де-Лонга. Американська преса на весь голос зажадала вжити негайних заходів для врятування експедиції Грілі. Під натиском громадської думки уряд вирішив нарешті — із запізненням на два роки — надати потерпілим допомогу.
1883 року команда судна «Зетіс» довго обшарювала пустельні, дикі узбережжя, але ніде не натрапляла на сліди людей. Моряки вирішили пливти далі на північ і спробувати ще там щастя. Та в останню хвилину котрийсь із них випадково побачив американський прапор.
Через кілька років про дні голоду і смерті — про цю чорну сторінку в історії Арктики — написав сам Грілі, якому на той час уже було присвоєно звання генерала.
Однак останні сторінки щоденника експедиції говорили більше, ніж будь-які коментарі. Вони назавжди запали в пам'ять Руала.
«6 квітня 1883 р. З двадцять п'ятого лютого Локвуд почуває себе значно гірше. Це не цинга, а виснаження від голоду. Виділяю йому додаткову порцію: чотири унції сирого пташиного м'яса.
8 квітня. У Локвуда — не знаю вже вкотре — провали в пам'яті. Після цього з'являються ознаки божевілля.
9 квітня. О четвертій годині ночі він знепритомнів і через дванадцять годин помер.
20 травня. Щоб урятувати Ізраеля, даю йому чотири унції пташиного м'яса, останнє, що в нас залишилося. Але й це не допомагає.
12
Xейс Ісаак — американський полярний дослідник. В 1860–1861 роках на невеличкому судні «Юнайтед Стейтс» він намагався проникнути в Північний Льодовитий океан з боку Гренландії. Але недалеко від берега судно застрягло в льодах. Залишившись там на зимівлю, Хейс пройшов на собаках до 81?35’ північної широти.
13
Кейн Елайша-Кент — американський полярний дослідник. В 1853–1855 роках очолював арктичну експедицію на судні «Едванс». Після двох вимушених зимівель біля західного узбережжя Гренландії експедиція залишила вмерзле в кригу судно і з великими труднощами повернулася на батьківщину.