Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
І скрізь, куди не глянь, вона натрапляє на слід Пола. Здається, вона ставить хибні питання, шукає не в тих місцях і дізнається про те, що давно вже йому відоме.
Лів устає й потягується, походжає кабінетом. Вона перенесла картину на полицю біля робочого місця, наче та може надихнути її на щось. Лів упіймала себе на тому, що постійно дивиться на «Дівчину», ніби усвідомлюючи, що їм недовго лишилося бути разом. А між тим, дата судового розгляду наближається, як барабанний бій далекої битви.
«Дай мені відповіді, Софі. Хоча б натяк, чорт забирай».
— Хей.
У дверях з’являється Мо, поїдаючи йогурт із банки. Минуло вже шість тижнів, як вона оселилась у Скляному будинку. Лів вдячна за її присутність. Вона ще раз потягується і кидає погляд на годинник.
— Що, вже третя? Господи. Я майже нітрохи не просунулася за сьогодні.
— Може, тобі цікаво буде глянути, — Мо виймає з-під пахви примірник вечірньої лондонської газети й простягає Лів. — На третій сторінці.
Лів розгортає газету.
«Битва на мільйони фунтів: удова видатного архітектора судиться за викрадену нацистами картину», — сповіщає заголовок. Нижче — фото на півсторінки: вони з Девідом на благодійній вечірці кілька років тому. На ній неоново-блакитна сукня, і вона підіймає келих, ніби виголошує тост на камеру. Поряд — невеличка фотографія «Дівчини, яку ти покинув» із підписом: «Імпресіоністське полотно вартістю кілька мільйонів було “вкрадене німцями”».
— Гарна сукенка, — каже Мо.
Кров збігає з лиця Лів. Вона не впізнає цю усміхнену тусовщицю на картинці, жінку з іншого життя.
— О Боже мій… — видихає вона. Наче хтось розчахнув двері до її будинку, до самої спальні.
— Гадаю, вони зацікавлені створити тобі імідж такої собі великосвітської стерви. Це дасть їм розіграти карту нещасних жертв-французів.
Лів заплющує очі. Може, якщо замружитись, усе це просто зникне?
— Ясно, що з історичної точки зору це неправильно. Тобто в Першу світову війну не було ніяких нацистів. Та навряд чи хтось зверне увагу. На твоєму місті я б не переймалася.
Настає довга тиша.
— І не думаю, що тебе хтось упізнає. Зараз ти виглядаєш зовсім інакше. Набагато… — Мо старанно підбирає слова, — біднішою. І трохи старшою.
Лів розплющує очі. Ось вона, поряд із Девідом — безтурботна заможна версія самої себе.
Мо виймає ложку з рота й уважно роздивляється її.
— Тільки не дивись онлайн-версію, гаразд? Деякі читацькі коментарі досить… гострі.
Лів підіймає на неї очі.
— Ну, ти ж знаєш. У наш час кожен лізе з власною думкою. Усе це фігня, — Мо ставить чайник. — Слухай, ти не проти, якщо Ранік зазирне на цьому тижні? Він ділить житло, здається, з п’ятнадцятьма людьми. А так приємно, коли можеш витягти ноги перед телевізором, не боячись раптом копнути чийсь зад.
Лів працює весь вечір, намагаючись угамувати дедалі сильнішу тривогу. Перед очима й досі стоїть та публікація: заголовок, світська левиця з піднятим келихом шампанського в руці. Вона телефонує Генрі, який радить їй не звертати уваги. Каже, що це лише тенденційна газетна стаття. Лів ловить себе на тому, що з максимальною уважністю прислухається до його тону, намагаючись зрозуміти: чи настільки він упевнений, як намагається виглядати.
— Послухайте, Лів. Справа дуже серйозна. Вони збираються вдатися до брудної гри. Ви маєте опанувати себе.
Він уже ввів судового адвоката в курс справи. Ім’я останнього він промовляє так, ніби воно має про щось казати Лів. Дівчина питає, скільки коштують його послуги, і чує, як Генрі шелестить паперами. Коли нарешті він називає їй суму, у неї намертво перехоплює подих.
Тричі дзвонить телефон. Першим телефонує батько, аби повідомити, що отримав роль у невеликій гастрольній виставі за п’єсою «Занадто одружений таксист». Лів відсторонено каже, що рада за нього, і радить поводитись відповідним чином і не бігати за кожною спідницею.
— Точно те саме сказала й Керолайн! — скрикує він і кладе слухавку.
Другий дзвінок — від Крістен.
— О Боже мій, — починає вона, навіть не привітавшись. — Я щойно бачила газету.
— Так. Не найкраще післяобіднє читання.
Вона чує, як рука Крістен ковзає вздовж слухавки. Розмова стає приглушеною.
— Свен каже: ні з ким більше не розмовляй. Просто ні пари з вуст.
— Я й не казала.
— Тоді звідки вони витягли весь цей жах?
— Генрі каже, що це, мабуть, іде від ТПП. У їхніх інтересах зливати інформацію, що виставляє цю справу в найгіршому світлі.