Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Лів знімає зі стіни картину. Легко проводить пальцем по рельєфній фарбованій поверхні, відчуваючи окремі штрихи й завитки, зачаровано згадуючи, що їх нанесла рука самого митця. А потім довго дивиться на жінку на полотні. Золочена рама місцями потріскалась, але Лів завжди знаходила в цьому свою чарівність і милувалася контрастом між її старою вбогою оздобою і свіжими, чистими лініями навкруги. Їй подобалося, що «Дівчина, яку ти покинув» — єдина кольорова пляма в кімнаті, старовинна й вишукана, що, наче коштовний камінь, красується в ногах її ліжка.
Ось тільки тепер вона не просто «Дівчина», шматочок історії, жартівливий натяк чоловіка дружині. Тепер вона — жінка відомого митця. Зникла, а може, вбита. Вона — остання пам’ятка про чоловіка в концентраційному таборі. Вона — зникла картина, предмет судового розгляду, майбутній об’єкт розслідувань. Лів не знає, як сприймати цю нову іпостась: знає лише, що вже втратила часточку самої себе. «Картина… була відібрана й перейшла до рук німців».
Андре Лефевр із його тупим агресивним обличчям ледве потурбувався навіть глянути на портрет Софі на фотокопії. А Маккаферті! Щоразу як вона згадує Пола Маккаферті на тій зустрічі в залі нарад, її мозок скипає від гніву. Часом вона відчуває, що просто перегрівається — настільки безжально цей гнів палить її зсередини. Як можна просто взяти й віддати їм Софі?
Лів дістає з коробки під ліжком кросівки для бігу, одягає спортивні штани і, засунувши в кишеню ключ і телефон, виходить на пробіжку.
Вона проминає Френ, яка сидить на перевернутому ящику і мовчки проводжає її очима. Скидає руку на знак вітання і, не зупиняючись, біжить до набережної. Бажання розмовляти в неї немає.
О цій порі береги Темзи рясніють офісними працівниками, які повертаються з тривалої обідньої перерви, групами школярів під пильним оком затурканих учительок, знудьгованими матусями, які машинально штовхають перед собою візочки й водночас щось зосереджено пишуть на своїх телефонах, не звертаючи жодної уваги на дітей. Лів біжить, маневруючи між ними всіма, і зменшує крок лише від задишки чи раптового поколювання в боці. Біжить, аж доки повністю зливається з юрбою, перетворившись на ще одне тіло, непомітне, безлике. Біжить, не зважаючи на втому. Біжить, доки ноги не починають горіти, доки піт не заливає спину, проступаючи темною плямою у формі «Т», доки обличчя не вкривається рясними краплями. Біжить, доки тіло не ламає, доки все, про що вона може думати, — звичайний фізичний біль.
Урешті вона повертається пішки вздовж Сомерсет-хаузу, коли її телефон сигналить, отримавши повідомлення. Лів зупиняється і дістає телефон з кишені, витираючи піт, що заливає очі.
Лів. Зателефонуй мені.
Швидким кроком, майже бігом вона наближається до краю води, а потім, не встигнувши усвідомити, що робить, розмахується і жбурляє телефон у Темзу. Без жодного звуку, ніким не помічений, він тоне в білясто-сірих бурхливих водах, що стрімко несуться далі.
Моя дорогоцінна сестричко,
минуло вже три тижні й чотири дні відтоді, як тебе забрали. Не знаю, чи дійде до тебе цей лист і чи доходили хоча б попередні. Мер налагодив новий канал зв’язку і обіцяє надіслати листа, щойно йому підтвердять, що це безпечно. Тож я молюсь і чекаю.
Уже чотирнадцятий день поспіль ллє дощ, перетворюючи залишки доріг на багнюку, у якій в’язнуть ноги і губляться кінські підкови. Ми лише зрідка виходили далі за площу: надто холодно й надто важко, і, правду кажучи, я більше не хочу полишати дітей навіть на кілька хвилин. Три дні після твого арешту Едіт сиділа біля вікна, відмовляючись навіть ворухнутися, доки я силою не відправила її за стіл, а потім у ліжко, боячись, щоб вона не захворіла. Вона більше не розмовляє, її очі запали, настороженість не сходить із лиця. Вона постійно тримається за мою спідницю, наче з хвилини на хвилину очікує, що хтось прийде й викраде мене теж. Боюсь, я ледь встигаю втішати її. Німців стало приходити менше, та все одно я змушена працювати до півночі, аби тільки нагодувати їх і прибрати за ними.
Орельєн зник. Утік невдовзі після твого арешту. Я чула від мадам Лув’є, що він і досі в Сент-Перонні, мешкає в Жака Ар’єжа над тютюновою крамницею. Та, правду кажучи, я не маю бажання його бачити. Він зрадив тебе не менше за коменданта Генкена. Попри всю твою віру в людську доброту, я не можу уявити, що якби пан комендант щиро бажав тобі добра, він вирвав би тебе з наших обіймів, та ще й знеславивши при тому на ціле місто. Не можу повірити, що такі дії свідчать про людяність. Просто не можу.