Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Далі в протоколі допиту «Рудого» повідомлялося, що він, як командир повстанчої групи «Озеро», у зверненні до представника Центрального проводу ОУН М. Лебедя від 24 червня 1943 р. прохав про затвердження відповідальних за здійснення антипольської акції: в районах надбужанських — курінного «Лисого» (І. Климчак), в районах Турійськ, Оздзютичі, Овадне і деяких інших — «Сосенка» (П. Антонюк), у Ковельській окрузі — «Голобенка» (О. Громадюк)[450].

Наслідки цієї акції у протоколі допиту підсумовані Ю. Стельмащуком таким чином: «29-го і 30-го серпня 1943 р. я на чолі загону в 700 осіб за наказом командувача військовою округою («Турів». — І. І.) «Олега» (М. Ковтонюк-Якимчук. — І. І.) вирізав геть усе польське населення на території Голобського, Ковельського, Седлещанського, Макіївського і Любомльського районів, пограбував усе рухоме та спалив усе нерухоме їх майно. Загалом у цих районах я протягом 29-го і 30-го серпня 1943 р. вирізав і перестріляв понад п’ять тисяч мирних мешканців, серед котрих були старі, жінки та діти»[451].

Навіть якщо критично поставитися до цих свідчень, знаючи, яким чином в НКВС отримувалися «зізнання», вони не заперечують самого факту проведення антипольських акцій. До того ж, наприклад, проведена в серпні 1992 р. у Головнянському районі на місці двох колишніх польських колоній Воля Островецька й Островки ексгумація останків польських жертв справді засвідчила масовий характер вбивств[452].

А от яка, наприклад, містилася інформація у свідченнях командира загону «Котловина», що входив до складу цієї ж військової округи (групи) «Турів», С. Коваля. Процитуємо один із фрагментів протоколу його допиту: «...В червні 1943 р., після того як поляки разом з німцями почали нападати на українські села, ОУН віддала наказ знищити всі польські колонії на території Волинської області, а в разі опору слід було знищити і людей. Зокрема, Олег, знаходячись в с. Журавичи Цуманського району, дав вказівку своїм сотням знищити наступні колонії: сотні «Мороза» (Г. Кузьма. — І. І.) Мар’янівку, сотні «Богдана» (П. Койлик. — І. І.) — Вулку Котовську, сотні «Рибака» — Софіївку... На проведення цих акцій було дано дві доби. По їх закінченні сотні мали прибути до колонії Пшебраже Ківерцівського району та спільними зусиллями її знищити»[453].

Далі Рубашенко описував бій із Пшебраже, підкреслюючи, що поляки створили там настільки потужну базу опору, що її довелося навіть обстрілювати з 45-міліметрової гармати. Бій тривав доти, доки у запіллі сотні Богдана не з’явилися радянські партизани. Зіткнувшись ще й з ними, українські повстанці з великими втратами відійшли.

Зміст цитованих вище свідчень підтверджується звітом про військову акцію 1-ї групи УПА від 27 липня 1943 р. за підписом командира групи «Дубового» (І. Литвинчук), що міститься в колекції матеріалів ОУН і УПА та зберігається в Державному архіві Рівненської області.