Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Звірнемо увагу на ще одну обставину. Дуже часто в радянських документах ініціаторами антипольських акцій виступають «бульбівці», а у спогадах політичних опонентів бандерівців — «рубанівці», тобто прихильники М. Лебедя («Максим Рубан»), який, як прийнято вважати, будучи на той час «урядуючим» провідником, ніс найбільшу відповідальність за розв’язаний на Волині антипольський терор. У зв’язку з цим вкотре постає питання про те, хто все-таки був його справжнім організатором.

Цікаво, що в матеріалах Делегатури польського емігрантського уряду за 1943 р., коли йдеться про антипольські акції на Волині, як їх виконавець називається, як правило, не ОУН(Б) і навіть не УПА, а «волинська ОУН» або «ОУН Державників»[461]. Більше того, на думку польських діячів, саме через різне ставлення до поляків і Польщі в ОУН у першому кварталі 1943 р. відбувся розкол.

У звіті працівників Делегатури польського уряду від 15 вересня 1943 р. за період 15 липня — 15 вересня 1943 р. зазначається, наприклад, таке: «Нова ОУН Державників приступила до виразно антипольської акції, беручи цілковиту відповідальність за різанину поляків на Волині, тероризуючи їх наразі поодинокими вбивствами й одночасно сповіщаючи у прокламаціях-наказах про необхідність вибиратися поза українські землі». І далі: «Той факт, що антипольський рух у Східній Малопольщі (Східній Галичині. — І. І.) оминає території, охоплені найбільшим впливом бандерівців, може свідчити лише про те, що останні як організація не схвалюють методів ОУН-Д»[462].

На перший погляд може здатися дивним протиставлення польськими діячами ОУН Бандери і ОУН Самостійників-Державників, адже добре відомо, що це була одна й та сама організація. Однак це лише на перший погляд. Фактично в одній і тій самій організації знаходилися на той час діячі, які мали неоднакові погляди щодо того, хто є головним ворогом ідеї побудови самостійної України, з ким і коли насамперед, а також якими методами та засобами має вестися боротьба.

І щодо цього слід зауважити таке. У свідченнях члена Центрального проводу ОУН М. Степаняка, що містяться у протоколі допиту його співробітниками НКВС від 25 серпня 1944 р., є згадка про те, що під час роботи 3-ї конференції ОУН у лютому 1943 р. він у своїй доповіді наполягав на необхідності зміни назви ОУН. Така зміна, на його погляд, була спричинена недовірою до ОУН з боку населення Східної України і сприйняттям там Організації як пронімецького формування. І хоча більшість учасників конференції не погодилася з аргументами свого колеги, але «урядуючий» на той час провідник М. Рубан-Лебедь, затверджуючи відповідну резолюцію, зробив доповнення до назви ОУН, додавши слова — Самостійників-Державників, а також дав інструкції частіше використовувати у пропаганді саме цю назву[463].