Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

В іншому документі — суспільно-політичному огляді за вересень 1943 р. — йшлося про таке: «В зв’язку з нашою проти-польською акцією поляки старалися свої перші жертви використати для протиукраїнської демонстрації, влаштовували великі похорони і намагалися звернути увагу публічної опінії на т. зв. “садизм українців” Коли наша акція прибрала загальну форму, поляки ще більше занепокоїлися. Зараз поляків в терені вже немає; всі переселилися в міста, де перебувають нелегально. Частину з них вже вивезли до Німеччини, а решта ще тримається. Німці пішли полякам назустріч і обсадили ними уряди. Прихильність німців поляки планово стараються використати проти українського населення»[456].

Документація українських повстанців найкращим чином передає не лише результати, але також характер антипольських акцій. Зацитуємо уривок одного зі звітів про проведення такої акції в селах Гірка Полонка і Городище Луцького району в червні 1943 р. Анонімний автор розповідає: «Одержав я наказ знищити два фільварки — Гірку Полонку й Городище... Без жодного стрілу всуваємося всередину фільварку. З-під конюшні пада стріл вартового. У відповідь відгукнулися наші стріли. Почався короткий, але завзятий бій. Поляки відстрілювалися з мурів. Щоб краще зорієнтуватися, звідкіль б’є ворог, запалили ми солому. Ляхи почали тікати з фільварку. Повстанці здобували будинок за будинком. З-під будинків витягали ляхів і різали кажучи: «Це вам за наші села і родини, які ви попалили». Поляки, викручуючись на довгих совітських штиках, благали: «На мілосць Бога, даруйте нам жицє, я ніц нє вінен і нє війна». А ззаду чотовий О., з розбитою головою, відзивається: «Наші діти, наші старці чи були винні, що ви їх кидали живцем в огонь?». І робота йде далі... По короткому бою ми підпалили будинки з ляхами, де вони погоріли»[457].

Ще жахливіше враження справляє характер антипольських дій у нижчецитованих свідченнях командира Української повстанчої групи «Озеро» Ю. Стельмащука, що були дані ним під час допиту в НКВС 20 лютого 1945 р. У протоколі з цього приводу зазначено: «Зігнавши геть усю польську людність в одне місце... починали різанину. Після того як не залишалося жодної живої людини, виривали великі ями, скидали туди трупи, засипали їх землею та, щоб сховати сліди цієї могили, запалювали над нею великі багаття... Так ми переходили від села до села...»[458].

Страшна картина «волинської різанини» змальована у звітах командирів радянських партизанських загонів, що діяли в той час на означеному терені. Так, у донесенні В. Бегми до УШПР від 11 квітня 1943 р. підкреслювалося: «Націоналісти проводять масовий терор проти польського населення. В селах райцентрів Степань, Деражно, Рафалівка, Клевань бульбівці не вбивають, а вирізають поголовно старих і малих та цілком спалюють польські поселення»[459].