Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

В іншому протоколі допиту в НКВС від 3 липня 1945 р. той самий О. Луцький стверджував, що за завданням Р. Шухевича спеціально виїздив на Волинь з метою проаналізувати діяльність Волинського Крайового проводу ОУН і проінспектувати наявні вже на той час місцеві загони УПА. Після місячного перебування на Волині він представив звіт, у якому також піддав критиці дії волинських відділів УПА в питанні ставлення до польської людності. Цей звіт обговорювався на жовтневому 1943 р. засіданні Центрального проводу ОУН(Б), яке проходило поблизу Львова в помешканні одного зі співробітників «“української” поліції». Луцький зазначав, зокрема, що «ці відділи, очолювані “Савуром” в масовому порядку знищували польське населення. Центральний провід же був проти такого знищення поляків, тим більше, що саме в цей час між Центральним проводом ОУН і польськими підпільними антирадянськими формуваннями проводились переговори щодо співпраці». Щодо цього питання, продовжував Луцький, на засіданні розгорнулась дискусія, але оскільки члени Проводу погано знали дійсний стан УПА на Волині, вони поводили себе стримано, за винятком «Сергія» (М. Степаняка), котрий рішуче виступав проти «Клима Савура»[465].

Отже, проведення антипольської акції на Волині в 1943 р. треба пов’язувати з діями не стільки М. Лебедя, скільки крайового провідника ОУН(СД) і командира місцевих загонів УПА Д. Клячківського. Саме цей діяч українського повстанського руху доклав тоді найбільше зусиль до організації не лише антинімецької й антирадянської, але й антипольської боротьби. Висловимо також припущення, що позицію «Клима Савура» стосовно поляків підтримала тільки частина членів Центрального проводу ОУН.

Тепер перейдемо до висвітлення тієї ролі, яку відіграла в подіях на Волині «польська» допоміжна поліція на службі у німців. Документи польського й особливо українського підпілля подають чимало прикладів участі поляків у німецьких каральних акціях проти українських сіл. Незважаючи на сувору заборону волинського керівництва АК вступати до польських загонів допоміжної поліції, які мали заступити українські, частина місцевих поляків, аби отримати зброю і помститися українцям, ставали шуцманами.

У зверненні до населення Волині окружного делегата польського емігрантського уряду (окремо до українців і окремо до поляків) від 28 липня 1943 г. з цього приводу зазначалося: «1. Всі поляки, жінки як і чоловіки, повинні знаходитися в лавах самостійної польської самооборони... Слід зробити все, щоб німці якомога менше людей забрали на роботу. Адже доля вивезеного на роботу населення жахлива, а сама ця робота збільшує силу нашого найлютішого ворога... 3. В жодному випадку не можна сприяти німцям. Вступ до німецької міліції і жандармерії є тяжким злочином по відношенню до польського народу. Міліціонери-поляки, котрі беруть участь в руйнуванні домів, а також у вбивстві українських жінок та дітей, будуть виключені зі складу польського народу і жорстоко покарані. 4. Співробітництво з більшовиками є таким самим злочином, що і співпраця з німцями. Вступ до радянських партизанських загонів є злочином. Жоден поляк не повинен там знаходитися»[466].