Перстень Борджіа

— Жан–Поль, Жан–Поль, я найменше сподівався, що саме ви так осоромите мене, — гірко мовив капітан де Тревіль.

— Але ж ви знаєте, mon capitaine, що в мене пошкоджена права рука, — відповів Жан–Поль, упертий з вигляду хлопець із міцним випнутим підборіддям.

— Не треба було її пошкоджувати, а коли так уже сталося, слід було стріляти лівою, — сказав де Тревіль і обернувся до Петра. — То що ви на це, пане?

— Теж непогано, — відповів Петр.

— Здасться, ми не справили на вас особливого враження, — зауважив де Тревіль.

Петр, почувши добре знайомий йому голос Спокусника, що нашіптував спробувати неможливе, відповів:

— На жаль, дійсно не справили. Я, демонструючи стрілецьку майстерність, завжди влучаю в дві монети водночас.

— Це неможливо, — вражено сказав де Тревіль.

— Кажете, що це неможливо, а я, беззбройний в’язень, не можу переконати вас у протилежному, — мовив Петр.

Пан де Тревіль, вагаючись, посмикав себе за борідку, тоді, витягши з кишені дві монетки, відповів:

— Панове, подайте йому два пістолі, нехай покаже, що вміє. Це, чесно кажучи, не порушення приписів, бо у службових інструкціях не сказано, що начальник ескорту не має права давати ув’язненому набиту вогнепальну зброю; їх авторам така дурниця, мабуть, навіть не спала на думку.

Петр старанно вибрав два пістолі, з тих, які йому навперебій пропонували кадети, що були у захваті від такої несподіваної розваги, затиснув їх у правій долоні, а лівою підкинув монетки якомога вище. Коли вони ще летіли вгору, він перекинув один з пістолів у ліву руку, вистрелив із обох нараз і монетки, в які влучили кулі, розплющились об стіну ратуші. А кадети на очах у нажаханих писарів і слуг магістрату, які обліпили вікна на звуки пострілів, кинулись на Петра і з диким вигуком «браво» підняли його на плечі й понесли довкола площі, горлаючи задерикувату мушкетерську пісню: