Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Петр здивувався.
— В політичних поглядах? Що ви можете знати про мої політичні погляди?
— Принаймні те, що ти намагаєшся поставити на ноги занепалу, зігнилу Туреччину й нацькувати її на Європу, а це мене страшенно приваблює, — сказав патер Жозеф.
— Не розумію, абсолютно не розумію, чому це вас приваблює, — зауважив Петр.
— Ну то знай, сину мій, — вів далі отець Жозеф, — що вже довгі роки, точніше, від лихої смерті нашого доброго короля Генріха, що сталася сім років тому, я намагаюся воскресити славу своєї старої батьківщини тим, що хочу створити з нічого хрестовий похід проти турків, який, зрозуміло, з повним правом очолила б Франція і цим би запевнила собі місце першої, найсильнішої, найспритнішої, наймогутнішої, найкращої і найсвятішої великої держави світу, якою вона, безумовно, є.
— Подібну оду Франції я нещодавно чув у Стамбулі з уст шевальє де ля Прері, — зауважив Петр.
— Шевальє де ля Прері, — відгукнувся патер Жозеф, — не може висловлюватись інакше, бо він французький дипломат; а я не можу висловлюватись інакше, бо я чернець, а правила ордену зобов’язують мене завжди говорити лише правду. Та правда чи неправда, але Святий Отець, котрий мусить дати своє «placet»[29] на такий хрестовий похід, досі не хотів про нього й чути, бо, мовляв, мав по самі вуха інших клопотів. Лише коли ти, сину мій, зайняв ключову позицію при уряді Османської імперії і почав робити свої, нині вже загальновідомі, пустощі, наприклад, коли наказав кинути до в’язниці папську делегацію…
— Це були не пустощі, бо делегація справді поводилась непристойно, і це наказав зробити сам падишах, — зауважив Петр.
— Без твоєї ініціативи він би цього не зробив, — сказав патер Жозеф. — Одне слово, після того, як розпочалася твоя кар’єра при султановому дворі, папа на своєму троні почав хвилюватися, а я, пам’ятаючи народну мудрість, яка радить кувати залізо, поки воно тепле, не гаючись вирушив до Рима, щоб розворушити Святого Отця й переконати його, що саме пора влаштувати хрестовий похід, бо нерозсудливим було б чекати, доки тобі, сину мій, пощастить модернізувати турецьке військо, як це вдалося якимось двом англійцям із перською армією. Але нехай йому дідько! Святий Отець прийняв мене дуже весело, і з мого запалу лише сміявся. Ситуація, мовляв, цілковито змінилася, і про хрестовий похід нічого навіть думати, бо запізнілий підбурювач турецької агресивності П’єр Кюкан де Кюкан уже клюнув на перший гачок, що підсунув йому негідник з негідників, і Його святості, наступникові Бога на цій землі, пообіцяли принести в кошику його акуратно відтяту голову; а в Стамбулі тим часом усе повернеться на старе, і Європі нема чого боятися. Отаке сказав мені Святий Отець своєю гарною, хоча й з італійською вимовою, латиною, а для мене, сину мій, це було мов крижаний душ. Але Бог у своїй незбагненній далекоглядності забажав, щоб я наткнувся на тебе, й ми з тобою познайомилися, саме коли я повертався із своєї невдалої подорожі до Рима, і щоб я став свідком того, як недоречно й необачно (точнісінько як і припускав Святий Отець) ти поводишся — так недоречно й необачно, як тільки можна — і так недоречно й необачно, що твої заміри можна було б вважати безглуздими, коли б для тебе не було того виправдання, що ти не знав про пастку. Тепер ти розумієш, що коли мені й залежить на тому, аби папа не отримав твою відтяту голову, то це випливає не з моєї неприязні до нього, отця християнства, і не з приятельської симпатії до тебе, а з причин цілком інших. Так, мені залежить не лише на тому, щоб тебе не вбили набагато швидше, ніж ти дістанешся до столиці, але й на тому, щоб ти виправив свою помилку, зроблену тоді, коли ти покинув Стамбул, лише розпочавши свою справу, і спішно повернувся туди. Вислухай же мене востаннє, мій нерозважливий сину: місто Баланс, де ми перебуваємо, відоме не лише своєю фруктовою торгівлею, не лише освіченістю своїх громадян, свідченням чого є між іншим і назва цього заїзду, і не лише своїм кафедральним собором, відоме воно ще й як важливе перехрестя: звідси йде шлях не лише на Ліон і Париж, а й на Гренобль і Женеву, бастіони кальвінського лжевчення, себто тут ти маєш останню нагоду зробити те, до чого я закликаю тебе від першої хвилини нашого знайомства — втікай, синку, втікай! Ми подолали тільки чверть дороги з Марселя до Парижа, бракувало дрібниці, щоб тебе вже не було серед живих. Можу відкрити тобі, що нехристові, який влаштував тобі пастку, йдеться про значний, ба навіть незмірний маєток.
29
Схвалення, дозвіл (латин.)