Перстень Борджіа

Господар сягнув рукою під подушку отця Жозефа й витяг непромокальну торбинку з бичачого міхура, перев’язану рожевою стрічкою. Начальник варти вихопив її з виразом людини, що не звикла мати справу з документами та іншими паперами, і заходився її розв’язувати незграбними товстими пальцями; і перший же документ, який він витягнув з торбинки, викликав на його вусатому обличчі вираз безпорадності, бо цей лист був скріплений особистою печаткою папи із зображенням рибалки святого Петра.

— Я забув окуляри, — сказав він, подаючи документ власникові заїзду. — Що це таке?

Власник заїзду мусив відкашлятися і облизати вуста, перш ніж відповісти:

— Лист, адресований її величності королеві Франції.

— Там ще є лист папському нунцієві в Парижі, — сказав отець капуцин. — Але це вас не повинно цікавити — головне — це мій закордонний паспорт, підписаний членом державної ради, міністром військових і закордонних справ, його милістю єпископом де Рішельє. Цього достатньо?

— Вибачте, превелебний отче, вибачте, я справді не сподівався, що такий високий гість зволить завітати до нашого міста, — мовив, перегнувшись навпіл, начальник варти.

На що отець Жозеф кинув:

— Не можу тобі, сину, відповісти нічим іншим, крім того, що я вже сказав нашому мужньому господареві. Французові нічого вибачатися за належне виконання своїх громадянських обов’язків, бо ці обов’язки святі. Але тепер насторожте вуха й послухайте моїх слів, за правдивість яких я, отець Жозеф, ручаюся вам своєю честю і спасінням своєї безсмертної душі. Злочинець, якого ви розшукуєте, начебто втікач із château d’If, уже не носить чернечої сутани з синім мотузком, він одягнений в аристократичний подорожній одяг іспанського покрою із темно–фіолетового сукна й зупинився у цьому заїзді.

— На милість Божу! — скрикнув господар і сплеснув руками. — Той молодик, котрий привіз вас, велебний отче, на своєму коні?

Патер Жозеф кивнув.

— Де він зараз? — запитав він і сам відповів: — Припускаю, що в своїй кімнаті.

— Так, велебний отче, у своїй кімнаті, і гадаю, саме їсть, — потвердив власник заїзду. — Замовив таку вечерю, наче тиждень не мав ріски в роті — паштет із печінки, огірочки, ковбасу, теляче стегно, городину і дві пляшки кларету.

— Облиште його, нехай наїсться, це йому конче потрібно, а тим часом викличте підмогу, — після хвилинного роздуму сказав отець Жозеф. — Дійте обережно, бо цей молодик такий небезпечний, що ви й не уявляєте. Візьміть його живим, бо він дуже високого роду… Його вікно пильнуйте знадвору, щоб не вистрибнув, коли вдиратиметесь до дверей. Скільки б він вас не побив, ви не можете йому зробити навіть подряпини. Це ви мусите пообіцяти. Брами вже замкнені?

Начальник варти потвердив.

— Коли він вислизне і втече, що я не вважаю виключеним, — вів далі отець Жозеф, — відразу оголосіть у всьому місті сполох і повідомте городян, що того, хто його сховає, буде страчено. Якщо пани в ратуші злякаються цих заходів, нагадайте їм, що так розпорядився я, отець Жозеф, заступник військового міністра єпископа де Рішельє. Але сподіваюсь, що це буде непотрібно і все обійдеться без ускладнень. Коли молодик уже буде за фатами, негайно пошліть у Париж кур’єра до канцелярії її величності, нехай він віддасть цього листа Його святості папи її величності королеві–регентці, а потім розповість про все, що скоїлось; ув’язненого, як про це йдеться в листі, звати П’єр Кюкан де Кюкан. Запишіть собі. П’єр Кюкан де Кюкан. Моє ім’я при цьому згадувати не треба. З ув’язненим поводьтеся пристойно, без зайвої суворості: не бити, не заковувати в кайдани, не кидати в підземелля, не приковувати до стіни, але будьте пильні. Пам’ятайте і не забувайте, що він сам упорається з кількома такими незграбами, як ви. А зараз во ім’я Боже біжіть виконувати свою повинність. Це висока честь.