Перстень Борджіа

— Не гадаю, а знаю, — відповів Петр. — Я приїхав до Франції з наміром убити одного високопоставленого мерзотника; на жаль він рознюхав про мій намір, і тепер, коли я потраплю до його рук, він поведеться зі мною так, як хотів повестися з ним я.

— Це звучить справедливо, — сказав де Тревіль. Тепер уже Петр обурено випростався.

— Справедливо? — скрикнув він.

— Звичайно, — відповів де Тревіль. — Коли я б’юся з кимось на дуелі, то або я його заколю, або він мене, і це слушно.

— Але ж я не б’юся з цим негідником на дуелі, — сказав Петр.

— У переносному розумінні так, — мовив капітан де Тревіль. — Існують двобої на далекій відстані, і те, про що ви розповідаєте, схоже на один із них. Та нехай довга чи коротка відстань, кінець буває однаковий.

— Ваша правда, — погодився Петр. — Але з невеличким застереженням: мій суперник, до якого ви ведете мене на смерть, це злочинець великого формату, що, переставши боятися мене, — а я, мабуть, єдина людина в світі, якої він боїться, — буде без перешкод продовжувати те, що успішно розпочав, і не заспокоїться, доки не занапастить Францію, а з нею і всю Європу.

— Всю Європу?здивувався капітан де Тревіль. — — Пане, ми, вояки, звикли перебільшувати, але ваше твердження здається мені дуже великим перебільшенням.

— Я не відступлюсь від свого твердження ні на йоту, — мовив Петр, — а на додаток скажу, що ви, панове, вислужуєтесь перед цим злочинцем.

Кадети в один голос обурено скрикнули, а капітан де Тревіль із червоним обличчям, ніби його побив грець, ухопився за рапіру, але відразу ж засунув її знову в піхви.

— Пане, — мовив він, марно намагаючись опанувати себе, — ви маєте слушність, стверджуючи, що їдете назустріч певній смерті, бо коли вам навіть пощастить уникнути свого ворога, який, як ви кажете, хоче вас убити, то в мені, капітанові де Тревілі, ви маєте ворога набагато заклятішо–го, який використає першу ж мить, коли ви знову опинитесь на волі, щоб простромити вас і вирвати з вашої пащеки наклепницький язик. Та обставина, що я не можу вчинити цього відразу, спричиняє мені найбільші страждання, яких я тільки зазнавав у житті. Ніколи ще ні я, ні мої хлопці не зазнавали такої грубої й безчесної образи. Може, ви збожеволіли? І як ви, людина, на перший погляд розумна, можете твердити, що ми, королівські мушкетери, вислужуємось перед якимось злочинцем, котрий хоче занапастити нашу батьківщину? Чи ви не знаєте, що ми служимо лише її величності королеві Франції?

— Вітаю вас із почуттям чистого сумління, — сказав Петр. — Служимо лише її величності королеві Франції — як зворушливо і благородно це звучить! І цього вистачає для вашого самозаспокоєння: служите королеві Франції та й годі, отож ви люди честі, і якщо вам та королева Франції накаже зруйнувати Париж, ви зробите це, бо служба є служба і не вам міркувати, наприклад, про те, як це так, що серед порадників королеви, які керують її політикою, нема жодного француза, або про те, чи рішення й дії, до яких ці потвори змушують королеву, корисні або згубні.