Там, де козам роги правлять

Усі всміхнулися.

— Чудний, Буткевич це ж і є Павел,— штурхнув його Метек.

— Я не знав...

— Ну, от і Піш, добре тягне конячка.— Лісничий ласкаво цмокнув на свою шкапу.

Дзядонь виліз на площі й подався в міліцію.

— Зайду потім до районного управління і ждатиму вас біля кафе...

Черговий лікар спочатку не хотів пускати до хворого стількох відвідувачів. Тим більше що години прийому вже минули.

— Все-таки у хлопця був сильний струс від удару. На щастя, у шапці за підбивкою він носив листи. І тому від удару орчиком у нього не тріснув череп, обійшлося тільки різаною раною. Довелося зшивати. І на правому плечі теж... Добре перепало.

Зрештою лікар таки дозволив, тільки попередив, що відвідини мають бути дуже короткі.

У невеличкій палаті стояло тільки троє ліжок. На першому лежав Міхал. Спочатку вони не впізнали хлопця — вся голова й рука були перев’язані. Тільки вираз очей у нього лишився той самий.

— Облиш, людино добра, де ж це видано,— бурчав схвильований лісничий. Він дуже любив Міхала.

— Я мав повертатися до Сум, заглянув туди перед виходом, бачу — вони виносять на віз інструмент із складу. Я хотів не дати, а він схопив орчик і кинувся на мене...

Метек гладив його по здоровій руці, заспокоював.

— Молодець ти, Міхал. Але тепер заспокойся, не думай ні про що. Трохи полежиш і повернешся до нас.

Обличчя хворого скривилося. Лікар, що стояв поряд, занепокоєно глянув на нього. Але то не від фізичного болю скривився молодий мазур.

— Баби йому допомагали, Марцінська кидала каменюки, кричала, що треба вбити цього паршивого гітлерівця...— Хлопець урвав, потім додав, пояснюючи: — Це вона про мене так...

Усі перезирнулися. Кілька годин тому вони ж саме про це говорили.

— Облиш, людино добра! Так може казати тільки мерзотник, а не порядна людина. Знайшов чим собі голову морочити.

— Ну, певно, тебе ж усі добре знають, і кожен знає, хто ти такий,— додав Едек.

Великі карі очі запитливо глянули на нього.

— А ти сам теж не вірив, пам’ятаєш?..

— То було давно, а тепер я вже добре знаю, що за люди — мазури,— поспіхом відповів Едек, і йому стало дуже прикро, що й до нього Міхал не відчуває повної довіри. Це так, але ж вони тоді навіть посперечалися...

Хворий заплющив очі, обличчя його було стомлене. Лікар дав знак, щоб вони вже йшли.

— Бувай, Міхал, завтра підкинемо тобі чогось смачненького,— тепло, сердечно всміхався до нього пан Гасинець.

— Наше зверху,— підбадьорював товариша Метек.

Міхал знов усміхнувся лагідно, щиро.

— Чорт, я б того негідника!..— Едек стискав кулаки.

— Спокійно, спокійно, на все свій час,— вгамовував його лісничий.

Дзядонь уже чекав на них. Його одразу засипали питаннями.

— В міліції нема нічого цікавого. Троє виступають проти одного. Крадіжку зовсім заперечують, Лишається тільки справа про побої, але й тут невідомо, які будуть наслідки...

— Сто чортів! — лаявся Едек, лютуючи від самої думки, Що злочинець може відбутися зовсім легко.