Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Метек показав Едекові невеличку банку з-під бензину, яка лежала збоку:
— Це вона...
Едек зацікавлено оглядав її. Потім нахилився до витоптаної землі, де було багато слідів.
— Облиш, людино добра, — мовив лісничий. — Хай усе буде на місці, доки приїдуть з міліції. Треба їх повідомити.
Проте Залєський не відходив. З цікавістю придивлявся до слідів, які добре було видно на вологому, болотистому грунті. Пройшов по них кілька кроків до протоптаної стежки. І коли випростався, його очі світилися так, що ясно було: він усе зрозумів.
— Видно, так йому судилося...
— Пане Гасинець, що трапилось? — Від дороги бігли старший лісничий Дзядонь і з ним ще кілька чоловік.— Аж оце вранці один з нових робітників сказав мені, що вночі ви стріляли ракетами... Я його вилаяв добре... Як це сталося?— показав він на згарище, з якого ще сочилися цівки сірого диму.
— Підпалі Мені здається, що це Вежбик, пане старший лісничий.
Едек не прислухався до їхньої розмови. Зацікавлено стежив за першим у цьому році метеликом — жовтою лимонницею з різьбленими крильцями: ще непевними ривками він летів до недалеких кущів ліщини, з яких сипався навколо дрібнесенький пилок.
XIX. Міхал
Тепер Едек часто, задерши голову, дивився в небо. Аж сам собі дивувався, що так швидко навчився розбиратись у деяких із цих усе-таки складних справ. Досить було кількох пояснень Метека та лісничого — і він уже міг здалеку розпізнати багатьох мешканців заповідника.
А птахи зліталися з усіх сторін, сідали на широкі плеса, бродили по вкритих водою луках, гамірливо метушилися в затоках, збуджені любов’ю, вовтузилися в очеретах і осоці.
Якось ще напровесні Едек здорово осоромився. Вони саме дивились, як високо в небі летять птахи; дивилися проти сонця, в ясному світлі не можна було розрізнити кольорів. І Едек вихопився, задоволений із своєї обізнаності:
— Гуси.
Міхал щиро сміявся. А потім, коли птахи, зробивши велике коло над лісом, сіли на воду в затоці, показав на них пальцем:
— Дивись, як виросли й побіліли...
Кілька птахів погойдувались на тихій хвилі. Один підвівся на воді і затріпотів крильми.
— Лебеді, так? Але ж летіли наче гуси. Довга шия витягнута вперед, крила відхилені назад, невеликий хвіст, ноги підкорчені так, що й не видно. А проти сонця не розрізниш, які вони — сірі чи білі...
Одначе тепер він уже добре знав, що коли крила у птаха розміщені на середині тіла, а довга шия витягнута вперед рівно, мов палиця, яку продовжує ззаду лінія ніг, то це точно буде журавель. Якщо ж ноги витягнуті майже так само, але крила зігнуті, а шия скидається на знак запитання — це сіра чапля. Приблизно так же він розпізнавав чайок, що пустували над луками; знав, як кричать кулики, як крячуть крижні. Хлопець любив яструбів, коли ті гордо ширяли над деревами або часом кидалися вниз до хвилястої поверхні озера. Його тішили норці, які нишпорили на всіх глибоких місцях. Вони піднімали голівку з високим чубком, пильно оглядались, а потім трошки підскакували і, показавши гузку, надовго зникали під водою. Тоді мартини, які хлюпалися довкола, зацікавлено стежили зверху за їхніми підводними мандрами.
В болотистих мочарах, де річка впадає в озеро, Едек зганяв бекасів, натрапляв на дупелів, оглядався, як із кущів раптом вилітали жовтенькі вівсянки. Злякався раз, коли перед ним зненацька замахав крилами здоровий коршак з рудуватим пір’ям і, жалібно запищавши, низько полетів під розлогу вербу. Він знав перепелиць і деркачів, особливо любив рябчиків, які й узимку не покидали цих країв. Скрізь, на самому березі, в довколишніх гаях і лісах птаство шаленіло, сповнене радості весняних ранків і довгих, ясних вечорів. Свистіли дрозди, квилили чайки, дукав, немов читаючи буквар, наполегливий дятел, дерли горло зяблики, у траві киликали куріпки. Коло хати, на зрізаній тополі поселилися бусли, вигнавши спочатку пару непрошених гостей, які зазіхнули на їхнє гніздовище. Лісничий підстрелив двох яструбів-голуб’ятників і прибив їх на високих тичках у черешневому садочку — для острашки лакомої до ягід пташиної компанії.
Місяць тому на деревах, особливо уздовж лісових доріг, порозвішували багато шпаківень, синичників, хаток для інших птахів, і тепер тут кишіли пернаті мешканці. Едек ніколи й не подумав би, що на озері і в прилеглих до нього лісах, на цій невеликій ділянці, може кублитися стільки тієї голоти.