Там, де козам роги правлять

XX. Весняні зальоти

Вони сиділи в темному залі, тісно притулившись одне до одного. Час від часу він зиркав на профіль, що виднів поряд, мовби затуманений у півтемряві. І тоді стрічався з її поглядом, помічав, як тремтять у дівчини ніздрі й розтуляються в підсвідомому чеканні губи. Він уже знав ті губи. Мабуть, мало яка дівчина вміє так цілувати, як ця чорнявка з блискучими очима...

Фільм Едек бачив ще в Ольштині. Але це нічого. Легка французька комедія була сповнена чарівного весняного настрою. А героїня фільму мала такі губи, як у дівчини, що сиділа поруч.

Едек розпрямив плечі. Весною він завжди відчував, як до нього повертаються життєві сили. А тут, у Сумах, тим більше. Може, це тому, що його життя тут було зовсім інше — він багато працював, менше пив і гуляв. Добре, що вони так несподівано зустрілися. Він знав, що це не кінець, що все ще тільки починається. Така пора. А дівчина — мов та кицька. Ось і тепер — так притулилася до нього, наче їй мало місця.

Одначе це тішило його чоловіче самолюбство. І він думав про неї щиро й тепло. Але на все свій час. Тепер треба дивитися фільм...

На екрані саме доходило до поцілунку. Герой і героїня зблизька широко розплющеними очима дивилися одне на одного. Зал завмер.

А Едекові пригадалися хвилини, що були два дні тому.

Вони повільно їхали велосипедами по твердій, посипаній щебенем дорозі. Камінчики вилітали з-під коліс, легенько стукали по спицях. Ніч була тепла, волога, безвітряна. Обоє розігрілися — все-таки кілька кілометрів. З-поміж дерев долинав тихий відгомін лісового життя; засвистіла пташка, дивним сміхом залилася сова, на світло від велосипедів вискочив молодий заєць, якусь мить очманіло біг наввипередки з ними, нарешті зник десь у канаві.

Було темно, місяць сходив пізно — молодий ще і, здавалося, безпорадний. Вони поставили велосипеди біля сосни, і Едек узяв дівчину за руки.

— Я радий, що ми зустрілися. Останнім часом я був дуже самотній.

Відчував вологе тепло її рук; вони легенько затремтіли.

Дівчина не відповіла, тільки засміялась тихо, грайливо. Тоді він міцно обняв її рукою. Вона притулилася головою йому до грудей, він чув запах її волосся, і теплі хвилі пробігали по його тілу. М’яко, ніжно підвів угору її голову. Побачив блискучі очі, великі, з розширеними зіницями, і тремтливі губи. І Едек гаряче, нестримно впився в них. Мало не задихнувся, аж в очах закружляло, аж ноги захиталися...

Потім дивилися мовчки, очима пожираючи одне одного. Він гладив її довге волосся, по-молодому зв’язане ззаду тасьмою.

Край лісу біліли плашки дров, старанно складені в метри. Едек розкидав один стіс, вибрав кругляки, посідали на них. Десь на луках співав соловей. Якісь пташки жагуче посвистували в кущах. Вітру не було, а гарячий, пристрасний шум у лісі не вщухав.

Едек міцно пригортав дівчину. Вона важко дихала, хлопець бачив, як мружились її очі і тільки з щілинок світився палкий погляд.

Він уже не володів собою. Рухи його стали різкіші.