Книга дивних нових речей

Повернувшись до своєї кімнати, Пітер перевірив «постріл», чи немає там нових повідомлень. Він почувався винним, очікуючи від Беа свіжих листів, коли сам так довго не писав. У своєму останньому листі чоловік запевнив дружину, що безмірно щасливий дізнатися про її вагітність і що ні, звісно, він на неї не гнівається. Решту листа було присвячено якимось подробицям про Пітерову місію, яких він уже не міг пригадати. Увесь лист вийшов рядків на п’ятнадцять, щонайбільше двадцять, але, щоб його написати, йому довелося добряче попітніти кілька годин.

Те, що він не відчував гніву, було правдою. Але Пітера турбувало те, що він також не відчував майже нічого, крім роздратування своєю неспроможністю відреагувати. У його теперішньому становищі важко було збагнути власні почуття й визначити їх. Докладаючи неймовірних зусиль, йому вдавалося розібратися лише в тому, що відбувається на Оазі, і то тільки тому, що він і події, з якими Пітеру довелося зіштовхнутися, перебували в одному й тому самому просторі. Його розум і серце були ув’язнені в тілі, а тіло перебувало тут.

Звістка про вагітність Беа була наче новина про якусь знаменну подію в поточному житті Великобританії: Пітер знав, що це важливо, але й гадки не мав, що він може або що мусить із цим робити. Він припускав, що будь-який інший чоловік на його місці уявляв би собі радощі батьківства: ось він тримає немовля на руках, ось син чи донька з плоті й крові гойдається в нього на колінах, ось його дитина закінчує школу чи щось іще такого штибу. У Пітера ці сценки виходили дуже штучними і в дуже загальних рисах, наче це були двовимірні кадри в коміксах, намальовані безсоромними халтурниками. Уявити собі Беа з дитиною всередині взагалі було неможливо: ще й дитини не було, а коли Пітер намагався викликати в уяві образ живота Беа, то пам’ять прокручувала йому стару плівку, на якій він бачив плаский животик своєї дружини під футболкою, котру вона зазвичай надягала до ліжка. Коли ж Пітер напружувався ще сильніше, перед його очима поставав рентгенівський знімок тазу, що міг належати будь-кому, вкритий незрозумілими світловими плямами, які могли бути і личинкуватим зародком, і шлунковими газами, і пухлиною.