Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— А як щодо Курцберга? — тихо запитав Пітер. — І Тартальйоне? Вони ж не полетіли додому, чи не так?
— Ні, не полетіли, — погодився Туска. — Вони отубілилися.
— А хіба ж це не один зі способів пристосуватися?
— Це в тебе треба запитувати, — із лукавинкою відповів Туска. — Це ж ти щойно повернувся з Міста Потвор, а тепер ось знову їдеш туди. Куди ти так поспішаєш? Ти нас більше не любиш?
— Я люблю вас, — відказав Пітер, намагаючись говорити легким, добродушним тоном, який водночас міг означати те, що він справді всіх тут любить. — Але мене привезли сюди не для того... гм... в АМІК мені чітко пояснили, що... — він знічено затнувся.
Тон його не був ані веселим, ані щирим. Пітер наче захищався.
— Твоя робота — не ми, — завершив замість нього Туска. — Я знаю.
Краєм ока Пітер помітив, як до їдальні зайшла Ґрейнджер, уже готова везти його в поселення оазян.
— Ви не байдужі мені, — промовив він, стримуючи себе, щоб не нагадати Тусці про похорон Северина, коли він, Пітер, так намагався за короткий час підготувати щось по-справжньому путнє. — Якщо ти... власне, якщо будь-хто відчує потребу звернутися до мене, я буду поряд.
— Не сумніваюся, — знизав плечима пілот.
Він знову відкинувся на спинку свого крісла і, помітивши Ґрейнджер, що наближалася збоку до них, недбало відсалютував їй.
— Карету подано, — повідомила Ґрейнджер.
Замість вийти надвір просто з їдальні й обійти будівлю довкола до місця, де було припарковано машину, Ґрейнджер повела Пітера лабіринтом внутрішніх коридорів, відтягуючи ту мить, коли їм доведеться зануритися в парке повітря. Шлях цей пролягав повз аптеку, володіння Ґрейнджер. Було зачинено, і Пітер проминув би її, навіть не зауваживши, якби не яскраво-зелений пластиковий хрест, прикріплений на дверях, більше нічим особливо й не прикметних. Він зупинився, щоб придивитися, і Ґрейнджер спинилася разом із ним.
— Епідаврська змія, — пробурмотів Пітер, здивований тим, що хай хто зробив цей хрест, він не полінувався прикрасити його срібною металевою інкрустацією, що зображувала давній символ — змію, яка обвилася довкола чаші.
— І що з того? — запитала Ґрейнджер.
— Вона символізує мудрість. Безсмертя. Зцілення.
— І аптеку, — додала жінка.
Пітерові було цікаво, чи двері не замкнено.
— А що як хтось тебе шукатиме, доки тебе не буде, і прийде сюди?
— Навряд чи, — відказала Ґрейнджер.
— АМІК не надто переобтяжує тебе?
— Окрім ліків, у мене вдосталь іще всілякої роботи. Я проводжу аналізи їжі, щоб ми не потруїлися. Досліджую всякі штуки. Роблю свій внесок.
Пітер зовсім не хотів змушувати жінку виправдовуватися за власну працю; йому просто було цікаво, чи замкнено ці двері. Свого часу він пограбував не одну аптеку і ніяк не міг повірити в те, що склад аптечного добра не стане нездоланною спокусою бодай для когось із мешканців бази.
— А двері замкнено?
— Звісно, замкнено.
— Єдині двері на всю базу, які замкнено?
Ґрейнджер пропекла його підозріливим поглядом. Пітерові здалося, що вона заглянула просто в його свідомість, підгледівши його сповнені провини спогади про те, як він вдерся до Курцберґового номера. Що тоді на нього найшло?
— Я не боюся, що хтось може щось вкрасти, — мовила Ґрейнджер. — Просто... такі правила. Ходімо вже.
Вони пройшли до кінця коридору, де Ґрейнджер, глибоко вдихнувши, відчинила двері назовні. Прохолодне, ніяке повітря бази миттю висмокталося назовні з такою силою, що їх обох аж шарпонуло, коли вони виходили. А тоді потік газуватої вологи огорнув їх, як завжди, приголомшивши з несподіванки.