Книга дивних нових речей

Дорогий Пітере!

Учора ввечері я отримала твого листа. Я неймовірно втішена знати, що ти на мене не гніваєшся, лише твоя небагатослівність може вказувати на те, що ти ТАКИ ГНІВАЄШСЯ, тільки стримуєш свої почуття. Але все-таки так не думаю. Напевно, ти страшенно зайнятий своєю місіонерською роботою, вивчаєш мову. Мабуть, перед тобою весь час постають виклики, які нікому ще ніколи не траплялися. (Будь ласка, розкажи мені трохи більше про них, коли матимеш вільну хвилинку.)

Із твоїх попередніх розповідей видається, що ти вже більш-менш призвичаївся до клімату. У нас тут це неможливо, з погодою знову коїться казна-що. Далі заливають дощі, ба навіть час від часу зривається штормовий вітер. У всьому будинку тхне вогкістю. Меблі й стіни вкрилися цвіллю. Відчиниш вікно, щоб провітрити, — до кімнати разом зі свіжим повітрям хлине дощ. Що вдієш? Я знаю, що там, де ти зараз, також дуже волого, але з тієї крихти, що ти мені розповів про життя оазян, я зрозуміла, що це місце «пристосоване» до такого клімату. У нас, в Англії, все засновано на тому, що погода буде переважно сухою і помірною. Ми просто не вміємо належно готуватися до непередбачених випадків. Мабуть, не хочемо визнавати, що вони трапляться.

Знову бачилася з Шейлою. Вона каже, у Біллі клінічна депресія. Нічого хорошого для чотирнадцятилітнього хлопчика. Ми домовилися, що я погуляю з ним того дня, коли їхня сім’я буде перебиратися до квартири. (Я не казала тобі, що Шейла і Марк розійшлися? Ні він, ні вона поодинці не можуть виплатити іпотеки, тож вирішили продати свій будинок і роз’їхатися по квартирах. А загалом Марк переїжджає до Румунії.) Я не певна, чи варто усувати дітей від такої події, як переїзд, але Шейла переконує, що Біллі справді не хоче про це нічого знати і що краще його просто привести в нову квартиру, коли переїзд уже буде доконаним фактом. Вона дала мені грошей, щоб зводити хлопця в кіно, щоправда, я маю намір повести його на виставку котів, яка того дня буде відбуватися у спортивно-розважальному центрі. Це ризиковано, адже, по-перше, що, як він із тих дітей, які дуже переживають через те, що тварин тримають у тісних клітках, а, по-друге, це може нагадати йому про снігового барса. Однак я сподіваюся, що ці всі різноманітні котики, зібрані разом, якимось чином бодай трохи заспокоять Біллі.