Книга дивних нових речей

Пітер повернувся на своє місце і сів, щоб їжа вляглася в шлунку. Провівши рукою по своїй сорочці, він відчув, як його вжалила іскра статичної електрики. Він і раніше часто помічав це явище, коли його переповнював надмір очікувань. Пітер заплющив очі й почав молитися Богові, прохаючи заспокоєння. Трохи спокою було даровано.

Диксиленд поступився у динаміках місцем чомусь спокійнішому. Пітер узявся гортати журнали, що лежали на стелажі біля його крісла. Він приділяв кожному виданню по декілька хвилин, а потім акуратно відкладав його назад.

Колись Пітер гадав, що АМІК пропонує різноманітний вибір тих друкованих видань, які можна знайти в будь-якому газетному кіоску вдома, на Землі. Однак тепер, коли ретельніше переглянув журнали, він уже не був певний. «Дім і сад», «Гарячі плітки», «Акваріумні рибки», «Чоловіче здоров’я», «Лесбійські ігри», «Інженер-хімік», «Класичний джаз», «Вог»... Так, усі журнали були досить свіжими, їх доставили на Оазу на тому самому зорельоті, що й Пітера. І так, вони порушували широке коло зацікавлень... але жоден із них не містив важливих актуальних новин. Він переглянув рекламні анотації й заголовки, якими було прикрашено обкладинки. Подібні тексти з’являлися на обкладинках таких видань десятиліттями. На стелажах не було журналів, які повідомляли б, що відбувається, так би мовити, на передовій. Можна було прочитати про джаз, про те, як накачати кубики на пресі або чим годувати рибок, але де ж політичні кризи, землетруси, війни, загибелі великих корпорацій? Куди це все поділося? Пітер узяв «Гарячі плітки», журнал про чутки зі світу шоу-бізнесу, і погортав його. Стаття за статтею описувала життя зірок, про яких він ніколи не чув. Дві сторінки випали й залишилися в його руці, і Пітер помітив, що наступні дві видерто. Він знайшов відповідне місце. Справді, після тридцять другої сторінки відразу була тридцять сьома. Пітер повернувся до сторінки зі змістом і прочитав анотацію до відсутньої статті: «Амбер Розарія їде в Африку! Наша улюблена гультяйка замість реабілітаційної клініки вирушає до таборів біженців».

— Агов, проповіднику!

Пітер підвів очі. Чоловік із насмішкуватим виразом обличчя і кількаденною щетиною стояв над ним.

— Привіт, Туско! — сказав Пітер. — Радий тебе бачити. Знову запускаєш бороду?

Туска знизав плечима.

— Я тим не надто переймаюся. Хоч у який колір машину не пофарбуй, їздитиме вона однаково.

Він сів у сусіднє крісло й кивнув у бік журналу, який тримав Пітер.

— Від цього лайна у тебе мозок на драглі перетвориться.

— Я просто дивлюся, що тут узагалі є, — відказав Пітер. — І помітив, що дві сторінки видерто.