Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
В погляді шпигуна промайнув жах.
— Так чи ні? — суворо запитав я.
Замість відповіді він схилив голову на плече, аби витерти краплі дощу, що котилися на обличчя.
— Ми можемо навіть сказати, звідки нам це відомо, — продовжував я. — Адже ви не думаєте повертатися назад?
— Гади! — захриплим голосом вигукнув він.
— Професору Коларжу ви мали сказати свій пароль.
Він облизав губи і повторив:
— Гади! Послали мене в пастку, то нехай до неї потрапляють і інші. Пароль для Коларжа такий: «Вам привіт від Аделі». Якщо ви це не скажете, він вас застрелить. А тепер дозвольте сісти, я себе погано почуваю.
Над скелею ледве помітно посвітлішало небо. Проте дощ не вщухав. Поки не розвиднілось, треба було відвезти «гостя» в місто, і я віддав наказ збиратися в дорогу.
— Зараз вирушаємо, — сказав Трепинський. Його голос знову пролунав впевнено, як завжди.
— Машина візьме диверсанта і тих, що його супроводжують, а водій хай передасть в управління ці паспорти, там підклеять до них мої фотографії. Я буду ждати на старому місці. Знімайте пости.
— Слухаюсь, — мовив Трепинський.
В цей час на шляху з'явилася машина. Водій, помітивши нас, ще здалеку посигналив. Машина зупинилася, шофер прочинив дверцята і відразу ж повідомив:
— Рана не смертельна. Погано те, що дорогою лейтенант втратив багато крові. Лікарі збираються робити переливання.
Я полегшено зітхнув і подякував водієві за добру звістку.
Машина поїхала, і я знову залишився на самоті. Навколо панувала передсвітанкова тиша. Хмари на небі посвітлішали. Слава богу! Незабаром вигляне сонце і хоч трохи просушить мій одяг. Я провів рукою по френчу, мокрому до останньої нитки, почухав лоба, нещадно покусаного комарами.
Туман вже майже розтанув, і тільки на лузі ще стояла густа молочно-біла запона.
Я квапливо рушив до умовленого місця. Хотілося їсти. В кишені залишився шматочок шоколаду. Не зупиняючись, я вкинув його в рот.
Ось і вузенька галявина, заросла мокрою травою. Прямо за нею криївка, де мені доведеться провести ще з годину.
Я вже збирався пірнути в зелені кущі, що обрамляли з усіх боків мою «ставку», коли раптом побачив, як вони заворушилися. Не знаю чому, але в мене промайнула думка про лева. Тим часом з кущів виткнулось обличчя в окулярах, і я мимоволі жахнувся: лев в окулярах?! Такого ще світ не бачив.
А лев спокійно глянув на мене і, промовивши: «Це я!» — помахом руки підкликав до себе.
— Що ви тут робите, чоловіче? — гнівно запитав я.
— Тс-с… — Карличек приклав палець до губів. — Чекаю. На вас. Як добре, що ми не розминулися.
Він був геть забрьоханий. Мабуть, сидів тут уже давно.
— Чому ви не там, куди вас послали?
Карличек весело примружився:
— Не можу зловживати гостинністю господарів, — відповів він. — До того ж, у мене є своя родина. Цього «гостя» можна чекати цілу вічність, хто зна, де його носить нечиста сила! Але що нам до нього? Поставте пости ближче до вілли, і він нікуди од вас не дінеться. Справу зроблено — старий пес повідомив мені пароль.
— Пароль відомий і мені, — роздратовано зауважив я. — «Гостя» схоплено. Зараз він подорожує до Праги.
— І він вам назвав пароль?
— Одразу, як тільки переконався, що нам все відомо.
— Тоді вітаю вас.
Карличек був трохи розчарований.
— Вам це не до вподоби? Як бачите, цього разу обійшлося й без вашої допомоги. У вас і так доволі заслуг. Тепер я починаю розуміти, йому на вас скаржиться старший лейтенант. Ви все робите по-своєму. Ось і тепер прийшли сюди, а чим це може загрожувати справі, не подумали.
Карличек розгублено мовчав.
— Я гадав, що це важливо, і хотів тільки…
— Я вам ще раз кажу: пароль мені відомий. «Вам привіт від Аделі». Чи не так?
— Що? — Карличек підскочив, немов ужалений. — Цей бандюга назвав ім'я Аделі? Спробуйте лише вимовити ці слова, як вас миттю за горло схопить вовкодав!
— Чого це він має мене хапати?
— Тому що вас обдурили: справжній пароль — «Вам привіт від Густава».
Сумніву щодо вірогідності пароля у мене не було. «Гість» міг мене обдурити, але Коларж навряд чи обдурював би «Майєра». Карличек попередив професора, що має зустрітися в нього з агентом ГК 12/37. Отже, Карличек у ролі Августа Майєра і професор Гвідо Коларж чекали агента. Хто саме прибуде, вони не знали. Для них головне — пароль. Вони ждали «гостя» з нетерпінням, бо Августу Майєру-Неумейстеру загрожувала небезпека, а разом з ним потрапляв у скрутне становище і Гвідо Коларж.