Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Товстун трохи помовчав і повів далі.
— З тобою я не знайомий… але здогадуюсь хто ти. Того другого я теж знаю, хоч ніколи його не бачив. Спершу він працював у гестапо, розумний, хитрий і досить рішучий. Я переглядав його особисту картку… Цікавий тип, дуже цікавий. Це він послав тебе до мене?
— Я вже говорив, що прийшов сюди за наказом оберштурмбанфюрера Карла.
— Пусте! Не забивай мені баки своїм оберштурмбанфюрером. А ти, мабуть, нацист, бо інакше не називав би його партійного звання. Та це не має значення. Одне хочу тобі сказати. Це я подав думку послати наших агентів у штаб дивізії. Карл одразу видав її за свою. Ту людину, що командує тобою, теж визначив я. Потім мені спало на думку ще одне. Карл тоді виїхав до Братіслави. Не чекаючи його повернення, я на власну відповідальність закликав наших людей до дії. І хоч план був розроблений досконало, однак ми зазнали невдачі. Тобі вже відомі подробиці.
— Ні, вони мене не цікавлять. Я маю інше завдання.
— Розумію!.. Мене покарали за те, що я виявив ініціативу.
— Німецький солдат не має права мислити. Він мусить тільки виконувати накази. За нього думають інші! — проказав Некулай Телимбу, наче вивчений напам'ять урок.
— Невже ти не розумієш, дурнику, що цей Карл не може сам думати? Всі його розпорядження, навіть для мене, підказані мною. Якби Карл не був тоді у від'їзді, він неодмінно схвалив би мій план. А хто ж залишився б винним? Та мені хочеться розповісти про все докладніше.
— У мене немає часу. Я поспішаю.
— Зажди… Ти зараз зрозумієш, що план Германа взагалі бездоганний. Яким би це чином дізнатися, подумав я, що змінили румуни в цій шифрувальній машині, до речі, німецького таки зразка. Уважно вивчивши карту, я помітив, що в одному місці шосе роздвоюється. Якщо румуни почнуть наступ і наші не зможуть їх зупинити, то їхні війська неодмінно підуть цією дорогою. І тоді в моїй голові з'явилась геніальна думка. Хоч і дуже смілива, але геніальна. Якби на тому роздоріжжі, мислив я, поставити нашу людину, що хоча б на чверть години спрямувала б обози у протилежний бік, і якби машина шифрувального відділу, потерпівши аварію, зупинилась серед поля, то ми легко про все й дізналися б. Такий був мій план. Але щоб реалізувати його, потрібно, по-перше, на місці румунського регулювальника поставити нашого; по-друге, цю заміну слід було зробити тоді, коли вже пройдуть основні сили; по-третє, в той час як наш солдат стоятиме на посту, машина мусила відстати од колони, і, по-четверте, вся ця операція не повинна викликати ні найменшої підозри. Як же здійснювався наш план? Ми спершу розрахували, в якому місці має статися аварія машини. За допомогою досить складного пристрою автомобіль мусив був зупинитися там, де нам потрібно. В призначений час його мав наздогнати мотоцикліст. І уяви собі ось таку розмову…
«У тебе аварія, брате?» — «Так!» — «Що там таке?» — «А біс його знає! Не можу нічого знайти». — «Давай-но дивимось!.. На машинах я розуміюсь добре, сам механік».
Звичайно, мотоциклісту наперед відомо, що поламалось. І через кілька хвилин мотор запрацює. Але, лагодячи двигун, він приведе в дію ще одну штучку, — невеличку міну, схожу на човник. Коли машина пробіжить з сотню метрів, маленький цвяшок вдарить у капсуль, і міна вибухне. Передок полетить в повітря. Не важко уявити, що станеться з людьми. І той же мотоцикліст мав зібрати плоди цього геніального плану. Добре придумано, чи не так?
— Умгу! Придумано добре, але кепсько виконано! — буркнув Некулай.
— Це просто фатальність! Ми підготували все до найменших дрібниць. Я чекав лише дня. І от румуни атакували, ми відступили. Настав час діяти. Спершу все йшло як по маслу. Регулювальника ліквідовано і замінено нашою людиною. Машина, як і було передбачено, терпить аварію, відстає і зупиняється серед поля. Треба діяти мотоциклістові. Та хвилини минають, а його немає. Наш агент уже починає турбуватися. Найменша затримка може стати фатальною. Він побоюється, що хтось з тих, кого він спрямував на невірну дорогу, зрозуміє обман. Що ж трапилося з мотоциклістом? Він чекає в ліску. У визначений час хоче вирушати. І, на диво, мотор не заводиться. Поки рушив з місця, минуло чверть години… Коли ж, нарешті, приїхав на те роздоріжжя, було вже пізно. Він і повернувся назад. І добре зробив, бо, як я згодом довідався, сталося ось що. Один офіцер, зрозумівши, що його обдурено, повертається і заарештовує нашого регулювальника. А той, знаючи, що його чекає, кінчив життя самогубством. Скажи-но мені тепер: хіба я винен, що мені не пощастило? Це ж просто фатальність, що не завівся мотор, що з'явився той офіцер, і саме тоді, коли дорогою мали проїжджати тільки підводи з боєприпасами. Як бачиш, я зазнав невдачі через фатальність!..