Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Щоб читачеві було зрозуміліше те, що відбудеться потім, залишмо поки що Улю у ванній та й повернімось трошки назад, до тієї миті, коли Некулай стрибнув через мур.
Хоч плигнув він не дуже зручно, однак це його не зупинило. Хутко підхопився і попрямував до вілли, що маячила в темряві. Шпигун здивувався, що вхідні двері були відчинені. Тримаючи револьвер напоготові, пройшов у будинок. Проминув хол і дві кімнати, вже знайомі читачеві, і, наткнувшись на двері, крізь щілини яких пробивалося світло, зупинився. Натне на них і зайшов до кімнати, не ховаючи пістолета. Однак його побоювання виявились марними, бо той, до кого він завітав, міцно спав. Це був товстун з круглим масним обличчям, з розкуйовдженим білявим волоссям. Лежав горілиць на дивані, в добрячому сірому костюмі, пом'ятому, як і шовковий галстук, і дуже хропів. Біля дивана, на столику, — рештки закуски, склянка і кілька порожніх пляшок від пива. На підлозі теж пляшки. На ліжку валялись німецькі та угорські газети.
Некулай з огидою глянув на сонного, а потім штовхнув його дулом пістолета в бік.
— Привіт тобі, Германе, від оберштурмбанфюрера Карла!..
Товстун підстрибнув, як ошпарений, і миттю засунув руку під подушку.
Але Телимбу, приклавши йому до скроні пістолет, зареготав:
— Стривай, дурню… Краще тобі не гратися з такою штучкою!
Герман тільки заскреготів зубами. Некулай сховав собі в кишеню його револьвер і сів на стілець.
— Ну, а тепер, Германе, давай поговоримо…
Товстун, остаточно опам'ятавшись, зміряв його нерозуміючим поглядом.
— Ти мене не знаєш? Правда? — з іронією запитав Телимбу.
— Ні! А хто ти такий?
— Це не має значення! Хоч зустрічаємося ми вперше, але про тебе я вже чув.
— А що тобі потрібно?
— Не здогадуєшся, негіднику? Я ж сказав, що тобі передає привіт пан оберштурмбанфюрер. Невже це ще нічого тобі не говорить?
Герман затремтів, наче через нього пропустили електричний струм. У його налитих кров'ю очах відбився жах.
— Ну, сподіваюсь, тепер ти розумієш, яка в нас буде розмова? — вишкірив зуби Некулай.
Але товстун враз заспокоївся, його божевільний страх зник.
Він узяв з столика цигарку, запалив, кинув сірника під ноги Некулаю і глибоко затягся.
— Карл дурень! — вимовив з презирством.
— Йолопе, як ти смієш так говорити про пана оберштурмбанфюрера?
Герман засміявся:
— Не гнівайся. Ти з ним особисто знайомий?
— Ні!
— Тоді чого ж тобі сердитись? Я його добре знаю, тому й кажу, що дурень.
— Пан оберштурмбанфюрер Карл мій шеф, і я не дозволю так говорити про нього.
Герман пильно подивився на нього, — без злості, без іронії, ніби співчуваючи.
— Розумію тебе!… — мовив спроквола. — Таким і я був. Але тепер…
Якийсь час сидів, втупившись очима в картину над дверима, а потім зареготав:
— І все-таки я кажу тобі, що Карл дурень!
— Коли ти ще раз повториш це слово, я застрелю тебе, як собаку!
Товстун зневажливо повів плечима:
— Ну й що? А ти краще послухай мене. Познайомився я з Карлом давненько, ще в тридцятому році. Був час, що й я його поважав. Навіть пан Гіммлер добре відгукувався про нього. Однак з того часу, як ми стали працювати разом, я розкусив його. У цього Карла голова й справді порожня, як бочка. І він це знав. Ще вистачило в нього глузду, щоб збагнути свою тупість. Через те завжди тримав біля себе помічника, який думав би замість нього, підказував би йому ідеї та плани. Ця тактика й допомогла йому піднятися. Чужі думки, чужі плани він видавав за свої. І навіть групенфюрер[40], його начальник, говорив: «Я задоволений тобою, Карле. Твоя ідея чудова!». А насправді ті ідеї належали комусь іншому, відтоді ж, як я став його підлеглим, — мені. Проте він ні разу не похвалив мене, а тільки невдоволено крутив носом і бурчав: «В твоїй голові, Германе, мабуть, саме клоччя, а не мозок. Ти гауптштурмфюрер, але перший-ліпший обершарфюрер розумніший за тебе». Це було в той час, коли ми обидва працювали в гестапо. Пізніше, приблизно тоді, коли наш фюрер вирішив окупувати Чехословаччину, Карла забрали на роботу в абвер. Хоч він і глузував з мене, однак подбав, щоб і мене перевели туди, бо не міг обійтися без моєї дурної голови.
40
Групенфюрер — генерал в есесівських військах.