Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Чого вам треба? — запитав Шенк, отямившись.
— Я побачив вивіску: Густав Рінг, — відповів чоловік. — Я не зміг уже йти далі. Сьогодні вівторок.
— Четвер, — сказала Інга, уважно дивлячись на нього. Його обличчя викликало довіру. Цей чоловік, подумала вона, не може бути боягузом.
— Я втратив лічбу дням, — провадив він далі. — Якщо сьогодні четвер, то я вже десять днів, і все тільки ночами, як злодій, у себе на батьківщині…
— Хто ви? — повторив Шенк уже настирливіше.
Чоловік глянув на нього, і Шенк мимоволі сахнувся
— Хто я? — промовив він. — Якби мене впіймали росіяни, то не ставили б такого запитання. Давно тут росіяни?
— Тут поляки. І вони шукають таких, як ви. Ви накличете біду на цю дитину. — Шенк кивнув на Інгу.
— За мене прошу не хвилюватись! — крикнула дівчина.
Чоловік наблизився до Шенка.
— А сам ти хто? Як тебе, власне, звуть? — сказав він тоном командира, який звик віддавати накази й діставати точні відповіді.
Шенк мимоволі випростався.
“Він знає, як з такими розмовляти”, — подумала Інга.
— Шенк. Вільгельм Шенк.
— Ти китаєць?
— Ні. Я німець.
— Тоді покажи, як виглядає німецьке привітання! Ну, покажи! — майже крикнув прибулий.
Шенк стукнув підборами і вигукнув:
— Хайль Гітлер! — Його наче підмінили. Гіпноз усе ще діяв. Берта теж була зворушена; вона подала незнайомцеві стільця і сказала, що принесе щось попоїсти.
У будинку Рінгів запанував раптом інший настрій. Гуркіт моторів і голоси, що дожинали знадвору, викликали вже менший страх і немовби притихли. Тільки Анна-Марія глузливо всміхалася. Вона поглядала на прибулого з цікавістю, з якою дивляться на тварин із екзотичних країн.
— Скажімо, — почала вона спокійно, — що ми прихистимо вас…
— Хто тебе уповноважив… — перебила Інга.
— Ти хочеш його вигнати?
— Ні.
— Тоді мовчи. — Анна-Марія знову звернулася до чоловіка: — Все-таки ми хотіли б знати, з ким маємо приємність…
Берта поставила на стіл тарілку з супом, і чоловік жадібно накинувся на їжу. Він не відповідав на запитання. І лише тоді, коли вишкріб тарілку після каші, звернувся до Анни-Марії:
— Спочатку, — сказав він тихо, — скажіть ви мені, хто ви така.
— Санітарка з Гамбурга! — викрикнула Інга.
Анна-Марія, повагавшись якусь мить, одважилася. Вона підвелася.
— Анна-Марія Елькен, штурмфюрер СС. Останнє місце служби — Гоерлітц.
Мужчина витер рот якимось клаптем, що колись був носовою хусточкою.
— Капітан Ганс Клосс, — відрекомендувався він. Останнім часом офіцер контррозвідки при штабі сто сімдесят п’ятої дивізії.
— Група армії Центр, — уточнила фройляйн Елькен.
— Бачу, ви добре поінформовані.
— О, так. Чому ви пробиралися саме сюди?
— Допит? — Клосс усміхнувся. — Я був в оточенні. До Одера — в мундирах, а далі — кожен на свій страх і риск.
— І ви випадково опинилися в цьому будинкові?
— У будинку, в якому не дуже безпечно, — втрутився Шенк.
— Полковник Гельмут Рінг працює в тій самій службі, що й я. Я знав, що він родом з цих місць. У кого ж, як не в його рідних, я міг шукати притулку? Цього досить?
— Ви знали мого дядька? — спитала Інга.
— Знав. Прекрасний чоловік…
Ніхто, напевне, не сподівався такої реакції Інги. Вона схопилася з стільця.
— Прекрасний?! — крикнула вона. — Ви теж кажете, що прекрасний. Всі ви однакові! Боягузи!
— Не можна так говорити про дядька! — сказала Берта, підвищивши голос.
— Не можна? — Інга вже не володіла собою. — А ти вважаєш, що стріляти в старих жінок — це заняття, гідне німця і мужчини?
— Що ти вигадуєш? Хто тобі таке сказав? — У голосі Шенка звучала прихована погроза. — Твій дядько ніколи не стріляв у жінок.
— Неправда, стріляв. У жінку! В німкеню! — Інга відступила до стіни. Її раптом огорнув страх, вона не впізнавала їх: Шенка, Берти, Анни-Марії… Вони наближалися до неї з погрозливими обличчями.
— Хто тобі сказав? — Шенк ухопив її за руку.
— Розкажи все негайно, — в голосі Анни-Марії зазвучали металеві нотки.
— Ти криєшся від нас! Ти брешеш або вигадуєш… — кричала Берта.
— Ні, ні! — вигукнула Інга. — Я не брешу! Він стріляв у замку Едельсберг… — Вона враз замовкла, бо збагнула, що сказала надто багато. Але вони вже засипали її запитаннями.
Інга мовчала, притиснута до стіни. Клосс, який спочатку байдуже спостерігав за цією сценою, раптом заговорив.
— Годі допитувати, — сказав він спокійно, але тоном наказу.
Всі відразу повернулися до нього.
— Прошу вас не втручатися! Це наші родинні справи, — крикнув Шенк.