Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
— Прошу тебе не лаятись...
— Не лаюся. Тільки вам, що живете в рукавичках, треба денно давати по двадцять п’ять... Така курація помогла б...
Василь майже вибухає:
— Ти спочатку зрозумій речі, а тоді вже роби висновки. Не тямишся на справах, то й мовчи...
— Ти тямишся! — з серцем відповів Гнатюк...
— Не тямлюся, а тому й мовчу.
— Якого ти чорта дмешся? Скажи мені нарешті! — сердиться також Гнатюк. Василь замовкає. Що буде йому казати? Те, що хотів би — язик не повернеться. Але по часі він знов бурмотить: “Подумаєш!.. Дві людини говорять і жодного слова про те, що треба...”
— А що ж, по-твоєму, треба? Ти не мовчи. Висипайся з тим. Повчи нас...
— Що вас учити... Ви самі вже все знаєте... Партії будуєте... Соціялізм... Конкуруєте з Леніним... Що мені з вами рівнятись... До всіх чортів!.. Хіба в нас немає більше клопоту, як “клясова свідомість”? Ні. Я тебе питаю! Клясова свідомість! Крякають і крякають. Двадцять п’ять років про те саме... А де наша власна свідомість? Людська? Які там до халери буржуї! Нам не буржуї роблять кривду! З тими дамо собі раду! Нам... Е! Що там! Кому це зараз потрібно?.. — Василь замовкає. Всі також мовчать. Гнатюк закурює. Василь чує знайомий запах тютюну. Він зовсім замовкає. Затискає зуби, щоб не пропустити крізь них слово. У “Тіволі” грає музика. Доходять униз, і Василь прощається. Якась напруженість. Всі не знають, що, власне, казати. Потиснули один одному руки і розійшлися.
Василь іде й думає: “Про всі ті постанови там на горі ніхто не сміє знати. Жодний учитель, жодний батько, жодна мати — жодна навіть добра, старша людина. Бо всі вони старші люди — і батьки, і учителі, а в тому їх хиба. Вони можуть попсути всі ці справи, бо ж ми молоді і зелені. Вони відразу зашикають нас, закидають вказівками, засиплять страхами, бо ж ми молоді... І це вже наша хиба. І вони, і ми — це хиба.
Біля фіртки Василь натрапляє на Євгена. Він тримає за руку полохливу Маню. Вона шарпається і пищить:
— Женю! Женько! Сумашедший! Що ви робите?
Побіч стоїть Волобуєва. Вона намагається допомогти своїй приятельці. Вона незграбно шарпає Євгена за рукав і також пищить:
— Маню! Дряпай його! Дряпай! — Вона починає Євгена щипати, але то мало йому дошкуляє. Побачивши Василя, він кричить:
— Василю! Поможи. Бери одну! Оцю от! — і штовхає ногою Волобуєву. — Ні, ні! Не пущу! — задоволено запевняє він Маню, яка пручається зо всіх сил. Василя вона ще більше соромиться, ніж Євгена, і тепер навіть боїться пищати.
— Мамо! — викрикує вона нарешті. Це впливає. Євген швидко пускає її руку, оглядається, але ніякої мами не видно. А Маня тим часом зникла за фірткою разом з Волобуєвою. Чути тільки їхній вдоволений сміх.
— Ну, я вас однаково ще впіймаю! — хвалиться Євген. — Знаєш? Я торкнувся її грудей. Знаєш що? Ми колись затягнемо їх до себе. Ото намнемо! Аби та баба-яга кудись пішла.
— Хлопці, хлопці! Вечеряти! — чують вони зненацька голос тієї самої баби-яги. Євген прискає в кулак. А що, як вона чула! Ні. Все, здається, гаразд. Вона трохи глухувата.
— Недавно йшла Настя, — заявляє Євген, коли вже вони сиділи біля столу. Василь мовчить. Він не має бажання сьогодні говорити. Зате має бажання Євген. Його уява працює. Він недавно читав “Декамерона” і все ще під його враженням.
— Як ти думаєш? — питає Євген. — Чи Маня вже знає мужчину?
— Напевно, ні, — буркає Василь.
— А до неї ходить Чорна. Ти ж чув про неї?
— Це до Олі, — каже Василь.
— До Олі. А Маня також там. Я сьогодні підслухав їхню розмову. Я був у Митьки. За стіною були дівчата. Митька кудись вийшов, а я залишився. Вони думали, що ми вийшли обидва... І от Чорна почала. Я крізь двері прекрасно чув. Говорили про хлопців. Реготалися. Я, каже Чорна, йому очі видряпала. Він мене хотів покласти... І щось хотіла ще сказати, але не була певна, чи їх ніхто не слухає. Відчинила двері...
Василь підняв на нього очі.
— Отже, ти спік рака! — вже веселіше проговорив він.
— Так, — признався Євген. — Уяви моє становище. А Чорна й приваблива! Я дивлюся на неї, печу рака, а вона: “Сматрі, как у нього глазьонкі іграють!”
— Ха-ха-ха! — засміявся Василь. Але саме в той момент крізь відчинене вікно він чує: — Васи-и-и-лю!
Він весь здригнувся. Це Настин голос. Він одразу споважнів, встав і підійшов до вікна.
— Я зараз! — швидко проговорив він і без шапки вийшов. Євген навздогін післав йому поцілунок.
Василь не вийшов, а вибіг. Зовсім не думав про те, що треба заховати поважність. Настя чекала на нього в темноті, і з усього видно, що вона схвильована.
— Ви можете трохи побути зо мною? — спитала вона відразу. — Ви мені вибачте... Я чула ваш сміх... Ви, мабуть, були в товаристві. Пройдемось так трохи...