Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Юність Василя Шеремети
Юність Василя Шеремети - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Юність Василя Шеремети

Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:

“Юність Василя Шеремети” Уласа Самчука (1905—1987) — це роман про життя молодого покоління українських інтелектуалів у повоєнний і пореволюційний час. У складних національних і політичних умовах головний герой твору та його товариші — учні Кременецької української гімназії — швидко дорослішають, набувають соціального досвіду і переходять від юнацьких пристрастей та захоплень до усвідомлення відповідальності за свою долю, долю своїх друзів, батьків, своєї землі. Непідробна щирість, переконливі й живі характери школярів, спокійний і розважливий стиль оповіді дають читачеві можливість не тільки збагнути розумом, а й відчути, що цей роман справді про юність — найсвітлішу, незабутню і неповторну пору в житті людини. Незважаючи на труднощі, які доводиться долати героям роману, книга викликає у читача світле почуття оптимізму.
1 ... 101 102 103 104 105 106 107 108 109 ... 136
Перейти на страницу:

Знов перерва і знов мовчанка. А по хвильці вона сказала:

— Ну от, Василю!.. Сказала вам все. Більше не маю нічого захованого перед вами...

Настала мовчанка. З “Тіволі” чути музику. Вони дійшли до кінця яру. Під ногами м’який, білий пісок. Василь весь час уважно слухав. Сповідь коханої дівчини приносила йому полекшу. Він розумів її клопоти, але з кожним словом з його душі спадав камінь по камені. Увійшла ясність і стала між ними. Але знов: як і чим їй допомогти, порадити? Він ще такий молодий. Він ще ніколи сам не був самостійний. Він знайшов її руку і вперше міцно та щиро її потиснув — її сповідь зблизила їх. Відчув, що це не тільки його кохана, але його сестра, його близька і дорога людина. Повернулись назад і деякий час йшли мовчки. Потім Настя знов заговорила:

— І за що нас так гонять? — Це не було сказано. Це з неї вирвалось. — Люди божевільні! За щось прокляті! Бог!.. Хіба він справді є? Католики... Добрі католики! Храми, фіміями, лоби розбивають перед кожним костельним порогом. Коліна вистоюють. .. А разом... їм шкода, коли хтось заговорить мовою матері... Вони язика вирвали б! У душу лізуть! Ніколи, ніколи не буду з ними! З ними!.. Отут! Хай мене крають на кусні!.. На боці гнаних треба стояти! І я буду стояти!..

Василь міцно стиснув їй руку. Настя казала далі:

— Ви пам’ятаєте, Василю, отого добродія, що зо мною танцював на нашій вечірці? Такий високий. Це з суду. Молодий суддя. Поляк. Він був у мене закоханий. Познайомила мене з ним сестра... Але він з тутешніх, тому з ним можна було ще говорити. І я йому також сказала. Все. Все чисто. Він мені говорив щось про західню культуру, що, мовляв, ми несемо католицизм, культуру, цивілізацію. А я йому сказала: коли ваша культура полягає в ненависті до людей — не хочемо її. Ми насамперед люди! Розумієте? Такі, як і ви, як і всі. І ми хочемо жити, бути, бавитись, кохатись, дихати повітрям, грітись на сонці... Так я йому сказала. А він мені: як ви, полька, можете таке казати? — Ви помиляєтесь, коли думаєте, що я говорю від імені поляків, — сказала я йому. Ті на таке не здібні. Ті, кажу, ще самі не встигли вилізти з бриндзи, ще не відшкрябались з багна, в якому лежали, а вже товчуться по чужих головах. Так я йому сказала. Я суддя, — каже він. — Не смієте мені такого казати. — То, прошу, скажіть, що це неправда. Він був елєґантний, мав посаду. Залицявся до мене. Сестра була певна, що він зо мною одружиться. Не вийшло. І цього вона також не може мені подарувати.

Василь подумав: “Боже, Боже! Який я був до неї несправедливий! Коли б я міг щось зробити. Вмерти для неї. Допомогти їй. Загладити перед нею свою провину”...

— Настусю, — сказав Василь якнайніжніше. — Треба твердости... Більше нічого...

— Це всі кажуть... Твердости... Твердости! Сама знаю, що не м’якости. Не твердости, а ніжности. Любови. Відданости... Щирости... Чому ви думаєте, що сила тільки в твердості? Хто вам це сказав? Я жінка. Я не камінь. То каміння б’ють молотом, твердим. Бо камінь також твердий. Я — м’яка. Я створена не зі сталі, як це люблять патетично говорити. Не переношу шабльонів...

— А все-таки, Настусю, треба тільки твердости. Не кажу вам сталевої чи якоїсь там гранітної. Не про шабльон тут ходить. Як то каже Семен Іванович: з нас той витримає, хто матиме найбільше характеру...

— Ах, характеру, характеру... З нас ніхто не витримає... Хіба ви! Ви, по-мойому, найтвердіший, — сказала вона дуже переконано.

— Звідки? Я маю враження, що я найслабший.

— Це для сліпого ока. Хто бачить глибше... Ні. Ви дуже суцільний. Це сила. Потім... Я знаю. Ви дуже органічний... Вірю, що ви витримаєте. Так. А ті “сильні” заломляться. Чому? Бо вони... Бо вони... Як би вам сказать? Надуті силою. Ні?

— Я не розумію...

— Дуже гарно ви розумієте. Вони не сильні, а... А безсилі проти моди. Стає модно бути сильними. Чому? Бо хтось написав брошуру, і там було так сказано. Але вони не перевірили, чи можуть вони бути сильними. До сили належить ще й розум...

1 ... 101 102 103 104 105 106 107 108 109 ... 136
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)