Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— З-під нього і під замком ідуть підземні ходи, — сказала Мія. — У кінці одного з них — двері, що прочиняються на той бік Краю грому, де лежить Калья, просто під кінцевим краєм темряви. Крізь ті двері Вовки вирушають у свої рейди.
Сюзанна кивнула. Це багато чого пояснювало.
— А діточок вони тягають тим самим шляхом?
— Зовсім ні, леді, якщо тебе це розрадить; як і чимало інших, двері, крізь які Вовки потрапляють із Федіка до Кальї, відчиняються лише в один бік. З іншого боку їх не існує.
— Тому що це не магічні двері, так?
Мія посміхнулась і кивнула, поплескавши її по коліну.
Сюзанна подивилася на неї схвильовано.
— Чергова подвійна штука.
— Ти так вважаєш?
— Так. Тільки цього разу Близнюк із Близнюком — це магія й наука. Ірраціональне й раціональне. Божевільне й розважене. Байдуже, які застосовувати терміни, це така проклята дубль-пара, що присутня геть у всьому.
— Ага? Ти так вважаєш?
— Саме так! Магічні двері — як ті, що знайшов Едді, а ти мене крізь них доправила у Нью-Йорк — відкриваються в обидва боки. А от двері, котрі «Північний центр позитроніки» створив їм на заміну, коли відступив Прим і зблякла магія… ці двері діють лише в один бік. Я правильно зрозуміла?
— Гадаю, так, атож.
— Може, у них не вистачило часу, щоб вирахувати, як досягти двосторонньої телепортації до того, як зсунувся світ. У будь-якому разі Вовки потрапляють до Кальї крізь двері, а повертаються назад до Федіка потягом. Правильно?
Мія кивнула.
Сюзанні вже не здавалося, що вона просто вбиває час. Ця інформація стане в пригоді пізніше.
— А коли люди Короля, ті, що отець називає їх «ницими», поколупаються в головах дітей, що відбувається далі? Назад крізь двері з ними, я гадаю — крізь ті, що під замком? Назад до проміжного табору Вовків. А далі потягом додому?
— Атож.
— Навіщо вони взагалі беруть на себе цей клопіт із їх поверненням?
— Леді, мені того не знати, — далі Мія продовжувала вже тихіше: — Є й інші двері під замком Дискордії. Інші двері під руїнами. Ті двері, що ведуть… — вона облизнула губи. — Що ведуть до тодешу.
— Тодешу?.. Я знаю це слово, але не розумію, що поганого у…
— Є безліч світів, твій дін має рацію щодо цього, але якщо навіть ці світи містяться зовсім поряд, як оті численні Нью-Йорки, — між ними все одно існує безмір. Уяви собі простір між внутрішньою й зовнішньою поверхнями стіни будинку. Простір, де завжди темно. Та нехай там і завжди темно, хіба це означає, ніби там порожньо? Як ти гадаєш, Сюзанно?
«У темряві тодешу ховаються монстри».
Хто це казав? Роланд? Напевне вона пригадати не змогла, та й яка різниця, хто саме? Здається, вона зрозуміла, що мала на увазі Мія, і, якщо зрозуміла вона правильно, це ще жахливіше.
— Пацюки у стінах, Сюзанно. Кажани у стінах. Усілякого роду і виду кусюча комашня й кровососи у стінах.
— Перестань, я собі вже це уявила.
— Ті двері під замком — одна з їхніх помилок, щодо цього я не маю сумнівів — відкриваються взагалі в нікуди. У темряву між світами. У темряву тодешу. Але не порожню. — Голос її впав до ледь чутного шепоту. — Ці двері призначені для найзліших ворогів Багряного Короля. Їх кидають у морок, де вони можуть жити — осліплі, заблукалі, збожеволілі — довгі роки. Але врешті-решт щось їх там обов’язково знаходить і пожирає. Монстри, про жахливість яких нам, з нашою уявою, навіть сама думка нестерпна.
Сюзанна мимовіль уявила собі такі двері і те, що ховається за ними. Хоч їй того й не хотілося, утриматися вона не змогла, їй перехопило подих.
Тим самим низьким і дещо лякливим, конфіденційним тоном Мія промовила:
— Є чимало місць, де люди старих часів намагалися поєднати магію та науку, та он те, либонь, єдине, що з них залишилося. — Вона кивком показала на Доґан. — Ото туди мене й відвів Волтер, щоб зробити мене смертною, щоб назавжди звільнити від долі Прима. Щоб зробити мене такою, як ти.
ТРИНАДЦЯТЬ
Усього Мія не знала, але, наскільки вдалося зрозуміти Сюзанні, той Волтер/Флеґ запропонував духу — пізніше знаному під ім’ям Мія — суто фаустівський договір. Погодившись розлучитися зі своєю майже вічною, але примарною формою, вона стане смертною жінкою і народить дитину. Волтер чесно попередив її, що за своє зречення усього, що зараз має, вона отримає дуже мало. Її малюк не ростиме, як інші діти, — так, як на невидимих, але закоханих очах Мії ріс хлопчик Майкл, — її малюк залишатиметься з нею лише сім років, та якими чудовими будуть ті сім років!