Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Волтер… він мене побачив. Не такою, як інші чоловіки. Навіть ті, котрих я затрахувала на смерть, бачили лише те, що воліли бачити. Або те, що я їм навіювала. — Вона скривилася у неприємній усмішці. — Декого я змушувала помирати з думкою, ніби вони трахають власну матір! Бачила б ти їхні лиця! — Усмішка її вицвіла. — Але Волтер побачив мене.
— А як він сам виглядав?
— Важко сказати, Сюзанно. На ньому був каптур, він усе щирився під каптуром — такий він був щирий мужчина — і він зі мною вів балачки. Там. — Вона показала пальцем у бік Федікського Гуд-Тайм салуну, палець помітно тремтів.
— Але він не мав на лобі відмітини?
— Та ні, я певна, що ні, бо він не з тих, що їх отець Каллаген називає ницими людьми. Їхній фах — Руйначі. Руйначі і не більше того.
Сюзанна почала відчувати, як у ній розгоряється злість, але намагалася її приховати. Мія мала доступ до всіх її спогадів, тобто до всіх планів і секретів їхнього ка-тету. Це так, ніби побачити у себе в хаті злодійку, котра, окрім того, що вкрала всі ваші гроші, ще й одягла вашу білизну і читає ваш особистий щоденник.
Це просто жах.
— Я гадаю, Волтер у Багряного Короля хтось на кшталт прем'єр-міністра. Він часто подорожує під різними личинами, в різних світах його знають під різними іменами, але він завжди посміхається, сміється, такий веселий чоловік…
— Я якось зустрічалась з ним, коротко, — зауважила Сюзанна. — Тоді його звали Флеґ. Сподіваюсь, що зустріну знов.
— Якби ти його краще знала, ти б сподівалася, щоб такої зустрічі не відбулося.
— А Руйначі, про яких ти казала, вони де?
— Та що ти… У Краї грому, а то ти не знаєш? У Країні тіней. А чому ти питаєш?
— Та просто так, з цікавості, — відповіла Сюзанна, і їй здалося, ніби вона почула голос Едді: «Питай в неї про будь-що, аби лише вона розповідала. Перебийся день. Дай нам шанс надолужити». Вона сподівалась, що Мія не зможе прочитати її думки в такому відокремленому від неї стані. Якщо зможе, то вони опиняться в лайні по самі вуха без надії випірнути.
— Давай повернемося до Волтера. Ми можемо потеревенити трохи про нього?
Мія показала, що вона терпляче погоджується, але Сюзанна не дуже повірила її жесту. Коли ще Мія мала перед собою вільні вуха, до яких вона могла вкладати все, що їй захотілося б розповісти? Та, либонь, ніколи, спливло на думку Сюзанні. А питання, які озвучувала Сюзанна, сумніви, які вона висловлювала… деякі з них напевне блукали в голові у самої Мії. Вони швидко блокувалися, як вочевидь блюзнірські, та все ж, подивімося правді в очі, ця жінка аж ніяк не була дурною. Хіба що ота її навіженість робила її такою. Сюзанна гадала, що має рацію щодо цього.
— Сюзанно, тебе джміль вкусив за язика, чи що?
— Та ні, я просто подумала, яке це мусило бути полегшення, коли він прийшов до тебе.
Мія замислилася, а потім посміхнулась. Посмішка її перемінила, вона стала схожа на дівчинку, щиру і сором’язливу. Сюзанні довелося нагадати самій собі, що цій личині не варто довіряти.
— Авжеж! Так воно й було! Саме так і було!
— Після того, як ти дізналася про своє призначення і що через нього ти опинилася тут у пастці… Після того, як бачила Вовків, що підготувалися до прийому дітей і операцій над ними… Після всього цього з’являється Волтер. Фактично, диявол, але він принаймні тебе бачить. Він принаймні може вислухати твою оповідку. І він робить тобі пропозицію.
— Він сказав, що Багряний Король дасть мені дитину, — промовила Мія і ніжно обхопила руками величезну кулю свого черева. — Мого Мордреда, якому ось-ось настане час прийти на світ.
ДВАНАДЦЯТЬ
Мія знову показала пальцем на 16 Експериментальну станцію Дуги, яку вона назвала Доґаном Доґанів. Тінь посмішки ще блукала в неї на губах, але в ній не залишилося більше радості чи тріумфу. Очі її світилися страхом і, либонь, благоговінням.
— Там вони мене змінили, зробили мене смертною. Колись таких місць було багато — їх мусило бути багато, — але я готова заставити все своє майно, що на весь Внутрішній світ, Серединний світ і Прикінцевий світ — це єдине, яке залишилося. Це місце чудесне і водночас воно жахливе. От туди мене і забрали.
— Я не розумію, що ти маєш на увазі.
Сюзанна подумала про свій Доґан. Котрий, звичайно, походив від Джейкового Доґана. Звісно, місце було незвичайне, з миготінням отих усіх лампочок і купою телеекранів, але ж ніскільки не жахливе.